Споконвіків у суспільстві цінували різні людські якості: у тривожні часи — мужність, хоробрість, готовність до ризику, у мирні — працьовитість, виваженість, здатність до компромісів тощо. я вважаю, що сучасний світ доволі неоднозначний. з одного боку, це світ жорстокості, прагматизму. з іншого — світ добра, радості, романтики. отож із погляду пересічної людини на проблему — що з них має домінувати, стверджуватиму, що і це, і те потрібне, щоправда в певних межах. так, людина до певної міри має бути прагматичною, адже мусить утілювати свої мрії. а не будучи прагматичним, не розуміючи, що для усілякої мрії потрібні умови для її втілення, неможливо цю мрію здійснити. проте оскільки людина ще й має душу, то бути романтиком до певної міри теж не завадить. звісно, і мрійництво, і прагматизм не мають сягати крайнощів. загальна риса романтиків — захоплене незадоволення. звичайно, люди схильні мріяти про те, чого у них немає. будь-яка розмова починається з «ох, якби! ». ступінь романтизму визначається істю і нездійсненністю бажання. сумні роздуми про недосконалість світу позбавляють романтиків енергії для того, щоб утілювати свої мрії. і все ж для людства справжні романтики — просто знахідка. адже саме до їхніх мрій ми приєднуємося, співпереживаючи гаррі поттеру в темному залі кінотеатру. і саме «нездійсненні» бажання раптом приносять відкриття і наповнюють світ новими речами й подіями, такими, яких ще ніколи не було, дозволяють неможливому стати реальністю. проте кажуть, що найкращим романтиком є прагматик, якого надихнув якийсь романтик. авжеж. адже така людина знає, як мрію зреалізувати, дати їй життя. так, його (прагматика) дії будуть передбачувані, проте вони точно будуть. і саме завдяки прагматикам втілюються мрії романтиків. тож сучасна молода людина, на мою думку, буде цілком задоволена, якщо довкола неї перебуватимуть люди, які володітимуть даром бути прагматиками з романтичним забарвленням. головне — межа, міра. наведу кілька прикладів з художньої літератури, які яскраво доводять правильність мого твердження. на перший погляд, у житті головного героя п’єси о. коломійця «дикий ангел» платона ангела найголовнішим є гроші. проте, читаючи п’єсу, розуміємо, що це мудрий, люблячий батько, для якого гроші — мірило працьовитості й старанності. а ось його сусід, крячко, який дорікав платонові за його ощадливість, суворе виховання дітей, тепер пожинає плоди свого виховання — його син, не працюючи, став на злочинну стежку й потрапив до колонії. згадаймо володьку лободу з роману о. гончара «собор». із себе людину творчу, діяльну, він насправді є кар’єристом, людцем, який віддав рідного батька до притулку, зазіхнув на національну святиню — собор. кажучи про цінності, не можна оминути й калитки з п’єси і. карпенка-карого «сто тисяч», пузиря з комедії «хазяїн», де люди заради багатства, наживи готові на все. отже, як кажуть, добре, якщо сучасна молодь буде романтичною, з багатою на любов і милосердя душею і водночас до певної міри прагматичною, бо ж роль прагматиків у стабільності суспільства та світопорядку величезна. саме їм належить функція збереження культурних і матеріальних цінностей та примноження добробуту. і поки романтики своїми революційними мріями намагаються розкрутити маховик історії, прагматики ущільнюють центр ваги цього маятника чим-небудь насущним, щоб зберегти . і хоча сучасний світ дуже змінився, проте загальнолюдські цінності — працьовитість, порядність, мудрість — залишатимуться завжди.
Спасибо
Популярные вопросы