Переказ уривка твору тореадори з васюківкі

Стихійне лихо  одного разу ява прокинувся й відчув тривогу. виявилося, що річка від дощів піднялася, прорвала греблю й тепер заливає село внизу. батьки й дід збираються на , а хлопцеві пропонують залишитися вдома з молодшою сестричкою. ява ледве впросився з ними. здалеку чувся тривожний гомін. кричали жінки, ревла худоба, вили собаки. люди виносили і речі. трактор і машини загрузли в багнюці, лише світили фарами. дядьки посеред вулиці збивали пліт. ява кинувся вантажити хатні речі на вози. раптом почувся жіночий крик про поміч. люди лаяли тракториста, який застряг, той собі кричав, що тут і танком не проїдеш. і ява раптом згадав про військову частину, яка розміщувалася неподалік, про їхні танки — амфібії. вирішив, що він поїде на велосипеді й покличе військових на . їхати по грязюці було важко. часто доводилося пхати велосипеда поперед себе. вітер збивав з ніг, кидав у болото. а раптом навчання не закінчилося, і в таборі нікого немає? тривога роздирала серце хлопця, але він уперто просувався вперед, чуючи лише оте чиєсь розпачливе «рятуйте». йому не було страшно, він щосили тиснув на педалі, обминаючи ямки, горбочки та пеньки.

вітчизну і матір не обирають. можливо, саме тому ці два слова часто вживаються поруч. адже вітчизну ми теж називаємо матір’ю. кожний із нас під словом вітчизна уявляє рідні обличчя батьків, друзів, рідних. і, захищаючи вітчизну, кожний захищає найдорожче. для моєї сім’ї день захисників вітчизни — не просто дата в ка лендарі, а одне з найвизначніших свят. мій прадід загинув, захи щаючи вітчизну. його листи і похоронка бережно зберігаються у нашій оселі. мама і бабуся навіть їздили на його могилу кудись на львівщину. мій дідусь — кадровий військовий. куди тільки не кидала його доля! разом із бабусею вони об’їздили майже весь ко лишній радянський союз. моя мама і народилась не в україні, а на камчатці. а мій татко — офіцер запасу. після закінчення авіацій ного інституту він два роки служив авіаційним техніком і має зван ня старшого лейтенанта.

я теж мрію стати військовим. після закінчення школи сподіваюсь вступити до харківського військового університету. ось і буде у нас військова династія. професія захищати батьківщину, на мою думку,— най почесніша з професій на землі. я не розумію юнаків, які намагаються уникнути військової служби, адже армія завжди гартувала і тіло, і дух. лише в лавах армії кується мужність. це моє переконання. тому я багато уваги приділяю спорту, май же стільки, скільки і навчанню. дехто говорить, що нам нічого захищати, бо у нас немає держави. я так не думаю. економічні негаразди — це процес становлення нашої молодої держави, це як хвороба, яку треба подолати. а хіба хвору матір напризволяще? ні, її лікують і захищають. я дуже радий, що президент україни узаконив день двадцять тре тього лютого як день захисників вітчизни. сподіваюсь, що ми поверне мося до традицій урочисто відзначати проводи до лав української армії. така інформація вже була в пресі. жителі дергачівщини урочисто вітали юнаків, які поповнили ряди захисників батьківщини. як добре, що ми живемо в миролюбній державі, але мир треба не тільки берегти, а і вміти захищати. а коли вже жінки обирають професію військових, то нам, сильній половині суспільства, має бути соромно за те, що є серед нас такі, що уникають військової служби. день захисників вітчизни — це свято сивих ветеранів і військово службовців усіх поколінь, це свято нинішніх військових і тих, що при йдуть за ними, це свято тих жінок, які чекали своїх рідних з армії або ділили з ними нелегку військову долю. отже, день захисників вітчиз ни — всенародне свято.