Київ - місто великих можливостей. кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. і це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. один з них викладає у київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять. у всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. я вважаю, що це і їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі. коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. у селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. і це іде дітям на користь. слухаючи спогади татова друга миколи івановича, що тепер викладає вищу у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "оце, синку, твій майбутній велосипед. ось вигодуєш свинку - купимо." і десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у києві і мав сам про себе піклуватися. мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. а от ось серед городян таких доволі багато. тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм у цьому.
Спасибо
Популярные вопросы