"за що треба любити маму"твір міркування

      я дуже люблю свою маму.за що? за те що вона,піклується про мене,якщо в мене щось не виходить вона мене підтримує,дає поради.іноді вона мене сварить,але цим вона мене вчить на майбутнє.вона дуже лагідна та турботлива матуся.я як її дитина,іноді на неї ображаюся,але все одно я не можу так,щоб з нею не помиритися.

      я вважаю,що вона в мене найкраща мама у світі.вона нас годує,мене виховує,вчить на моє майбутнє життя.мама мене вранці розбудить,скаже на мене щось лагідне,потім я поїм,вдягнусь,а коли йду до школи вона мене поцілує у щічку,і мій настрій одразу стає кращим.

      за це я її і люблю.не цурайтесь своєї матері,бо вона ваша найрідніша людина!

тільки праця є людині жити, харчуватися. будеш сидіти склавши руки, нічого не вийде.

щоб щось мати, потрібно старанно працювати. ти ходиш до школи і здобуваєш там знання, які згодом використаєш   на практиці. за свою роботу отримуєш винагороду.

2 .в дружбі-наша сила. коли  в тебе багато справжніх друзів, вони   зможуть тобі у важку життєву  хвилину. дружба -це велика цінність.  виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла. друзі -це наше щастя. а щастя - це коли тебе розуміють і підтримують . щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом. то ж справді, як стверджує українське прислів*я, у нашій дружбі - наша сила.

Мій кращий друг (твір-розповідь) ¥ми з хлопцями з нашого двору любимо купатися і загоряти на озері, розташованому в одному з передмість. туди ми відправляємося на велосипеді. спочатку їдемо по шосе, потім звертаємо на путівець — ґрунтову дорогу. ми не дуже поспішаємо, милуємося околицями, іноді робимо привали. а коли добираємося до потрібного нам місця, зовсім забуваємо про час. лежимо на березі після купання, розповідаємо різні історії, будуємо з піску замок, слухаємо магнітофонні записи. одного разу до нашої компанії приєднався новачок. родина цього хлопчика недавно оселилася в нашому будинку і навіть у нашому під'їзді. у нього, як і в нас, був велосипед. у неділю ми, як завжди, поїхали до озера. добралися туди без пригод. із розбігу кинулися у воду, змагалися в плаванні. новачок, його звали сашко, пірнувши трошки, незабаром вийшов на берег, а ми ще довго плавали. посинівши від довгого перебування у воді, ми лягли на пісок і почали глузувати із сашка: «що, боїшся води? » хлопчик сказав, що не вміє плавати. «у нашому класі навіть дівчиська плавають! » — сказав я, відчуваючи на собі схвальні погляди товаришів. сашко промовчав. назад ми поверталися тією ж дорогою. але дорогою зі мною сталася неприємність: спустило колесо велосипеда. хлопці, посміюючись і вже жартуючи з мене, проїхали мимо, а сашко зупинився. «давай », — запропонував він. ну чим він міг , якщо ні в мене, ні в нього не було під рукою велоаптечки? «ти їдь, — відповів я йому, — а я як-небудь пішки. до будинку вже недалеко». сашко сказав: «підемо разом». ми йшли й котили свої велосипеди, розмовляли на різні теми. однак мені всю дорогу не давало спокою те, що ми глузували із сашка за його невміння плавати. але ж тільки він не кинув мене в біді. «я буду учити тебе плавати, — сказав я сашкові. — ти ще здивуєш хлопців своїм умінням. ти справжній друг».¥