На полотні зображений пасічник, колишній запорожець, який літнім днем в саду, в тіні дерев, пригощає гостя — козака-запорожця. запорожець сидить з бандурою біля куреня і розповідає про свої походи. перед ними на землі розстелена скатертина з частуванням. до козака дружина господаря дітей, щоб показати гостю. дівчинка постарше поводиться вже впевнено, а хлопчик у білій сорочці соромливо мне в руках шапку. напевно, і господар, і гість задумалися в цю хвилину про те, що хлопчина незабаром стане козаком, а значить, захисником вітчизни. нас досі захоплює величезна майстерність живописця, який зумів втілити на полотні дихання минулого життя; так само зачіпає нас сором’язливість хлопчика перед гостем із запоріжжя — відважним козаком, лицарем україни, захисником свободи.
була похмура осінь. падав дрібний дощик. він так падав, з таким звуком, наче перлини розсипаються. світилосонечко. коли падав дощ, переливалися від сонця смужки туману. дощик щось мені шепотів. він говорив мені щосьсумне. я розуміла. він сказав мені, що осінь настала, що сумно мені, дощику. птахи не співають, і мені, дощику, дужесумно. мені стало шкода дощику. сонце заспокоювало мене. бідний дощик! перлини падали і падали сонце зайшлоі ще сумніше стало. дощик пройшов. і я пішла додому. і дощик мені хмаринкою , як рукою. ось яка буваєсумна осінь.
Другие вопросы по: Українська мова
Похожие вопросы
Знаешь правильный ответ?
Твір опис картини фотія красицького «гість із запоріжжя»....
Популярные вопросы