Яз тих країв де над дніпром цвітуть шумлять гаї де з дня народження мені співали солов'ї. розділові знаки, будь ласка

все застигло ніби в очікуванні або від жаху. птахи більш не літають, комахи не гудуть.всі поховались. на деревах жоден листочок не ворухнеться.обрій темнішає прямо на очах. великі важкі хмари затулили небокрай. вже десь чути рокотання наближаючого грому.

і ось земля здригається. раз, другий. а за цим перші важкі краплини. ще між вибухами тримається тиша, але скоро це скінчиться.

шумна рясна злива напує землю, кожне дерево, кожну травичку такою очікуванною вологою.

тепер зрозуміло, що напочатку був не жах, а очікування часу, коли жага скінчиться,  і все нап ється і омиється від пилу та спеки.

всюди добре, а вдома найкраще!

люди завжди прагнули подорожувати, мандрувати та відкривати нові країни. але не завжди вони залишалися жити на чужині. не зважаючи на те, що нові країни приваблюють своїм місцевим колоритом, залишитися там жити прагне далеко не кожний. іммігранти, які виїхали за кордон у пошуках кращої долі, дуже сумують по своїй батьківщині. рідна домівка сниться їм у ночі, думки про вулиці міста, чи селища, де вони народилися, де пройшло їх дитинство не всього життя. багато письменників і, особливо, поетів, перебуваючи у вигнанні, описували у творах свої переживання та сум за рідною домівкою.

і досі існує така міра   покарання, як вигнання.

навіть після короткого літнього відпочинку у бабусі чи в таборі ми прагнемо якомога скоріше опинитися дома, у своєму місті, поряд зі своїми друзями та рідними. тому що, де б ми не жили і якою б не була наша домівка, але вона наша, і для нас найкраща.