Скласти діалог "не можна бути щасливим наодинці". іть, будь ласка!

людська душа – павутинка, химерне плетиво, що рветься навіть від легесенького подиху вітерця… а ще – дорогоцінне полотно, витонченості якого подивується не одна вправна ткаля, зрештою, на цілому світі не знайти людини, яка б могла створити щось подібне. усвідомлення цього спонукало не одного знаного або ж і зовсім невідомого мислителя задуматися над вічними та складними мотивами людського існування. очевидно, саме тому маємо змогу читати і ці поетичні рядки, сплетені уявою, наснагою, переживаннями, вірою та любов’ю львів’янки галини матвієнко. народилася галина у львові. тут закінчила загальноосвітню середню школу № 82, а також дитячу музичну школу № 1 ім. а. кос-анатольського – опанувала гру на бандурі. цього року галина матвієнко стала випускницею історичного факультету львівського національного університету імені івана франка, а також – аспіранткою цього навчального закладу.

бажання записати римовані рядки виникло в авторки ще у школі, а сприяли цьому її музичні зацікавлення – самостійне виконання пісень та інструментальних творів у і улюбленого інструменту. “людина не в силі самотужки вистояти на роздоріжжі серед буревіїв та хурделиць, проживаючи без віри” – переконана галина. тому минуле та сьогодення, зміна пріоритетів та формування суспільних цінностей – “часові моменти земного життя людини” – актуальні мотиви її віршів. творити нові поетичні рядки надихає галину “переживання кожного слова”. напевно тому у її виконанні, а точніше написанні, вони не зовсім поміщаються у рамки звичних та відомих поетичних розмірів чи рим, а просто ллються потоком думок, пульсують і… живуть.

первый листопад              (сочинение-описание)              деревья спят. до последних минут клен удерживал свои засохшие, сморщенные, но еще живые листья. до последних минут в дождь и непогоду он ждал солнечного луча, борясь с осенью, и наконец дождался, но уже было поздно. осень все сильнее и сильнее брала в свои руки власть над землей.              клен засыпал. "до следующей весны", - пел один листок другому, оставляя ветку клена и плавно паря вниз, освещенный солнечными лучами. но вот ветер закружил один листок, и он, то поднимаясь вверх, то опускаясь так низко к земле, что, казалось, сейчас упадет, перелетел к совсем незнакомому ему дереву. и теперь ему скучно. но не прошло и одной минуты, как вдруг к нему подлетел листок березки, стоявшей рядом с кленом, с которого сорвался первый листок. и сейчас листок клена доволен, ведь у него появился друг, и он не один. куда ни посмотришь - всюду летят листья, переливаясь осенними красками на солнце. вот и наступил первый листопад осени. может : )!