наше життя минає непомітно. сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо. я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. тому яскраве запам'ятовується найкраще. це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом. час від часу я пригадує все, що зі мною були. це доволі цікавий процес. перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за планшета. отже, творцями митей є ми самі. якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. наостанок скажу словами ліни костенко: "і час летить, не стишує галопу а ми живі, нам треба поспішати".
Спасибо
Ответ дал: Гость
Йому розуму не позичати. у нього в голові не всі дома. думає, що бога за бороду спіймав. корчить із себе лазаря. цей знає, де раки зимують. не доглянув оком, то вилізло боком. у нього щоразу з переляку душа в п’яти втікає. словник розуму не позичати (фразеологічна єдність) – хто-небудь дуже розумний, тямущий. у голові не всі дома (фразеологічна єдність) – бути нерозумним , нерозсудливо міркувати, діяти. бога за бороду спіймав (фразеологічна єдність) – досяг у чомусь особливих успіхів. корчить лазаря (фразеологічна єдність) – прикинутися безталанним, нещасним. знає, де раки зимують (фразеологічне зрощення (ідіома)) – маючи неабиякий досвід, вміти добре розбиратися в ситуації, бути хитрим, спритним. не доглянув оком (фразеологічне сполучення) – не пильнувати когось або щось, не встерегти. вилізло боком (фразеологічна єдність) – мати погані наслідки. душа в п’яти тікає (фразеологічне зрощення (ідіома)) – дуже злякатися.
Ответ дал: Гость
як рослина не може рости без коріння, так і людина не може жити без батьківщини.
бог подарував нам україну- щедру землю, ніжну пісню, солов"їну мову.моя україна- це й працьовитий і талановитий народ. а я лише маленька частинка його.
я люблю свою рідну землю. цієї любові вчить мене т. г. шевченко, безсмертний кобзар. за свою синівську любов шевченко платив довгими роками заслання, поневірянням на чужині, за неї готовий був "душу погубить".
отже, любити україну ми повинні завжди: і в щасливі дні, і в години нещасть.
Популярные вопросы