Провідміняти числівник три тисячі сімсот вісімдесят дев'ять

ось і пролунав останный дзвоник. ми закінчили початкову школу.

вона перша   познайомила мене з моїм класом, з вчителями і , найголовніше, з моєю першою вчителькою. людмила павлівна навчала нас не тільки рахувати і читати, але й домовлятися один з одним без бійок, однокласникам, стримувати свою непосидючисть. ми разом вчилися гарно і зрозуміло розмовляти.

всього й не назвеш, чого навчила початкова школа. вона була як любляча і   піклуюча ненька, коли мам не було поряд. ми будемо завжди тебе пам ятати, початково школо. ми вдячні вам, наша   людмила павлівна.

пісня завжди іде пліч-о-пліч з людиною. коли нам добре, ми співаємо веселі пісні, танцюємо,веселимося. а коли погано на душі,  коли не можливо сказати і описати ту біль, залишається тільки співати. з піснею горе стає хоч трохи, але легшим, в очах розвиднюється. вона ніби заколисує журбу. бо розумієш, що ти не один. автор пісні пережив таке, що і ти. у журбі люди співали завжди. мати- над колискою дитини, щоб заспокоїти та прогнати нічні жахіття. кріпаки співали, виливаючи весь біль та ненависть до панів. дівчата та парубки - від розчарування та самотності.важко було б пережити самотність і печаль без пісні.