Міні твір використовуючи слова: ранчо, собака, нічий, літній

батькивщына це найдороще,що у мене е.батькивщина як ще одна мати.батькивщину потрибно не зраджувати,не переходити з батькивщини на бик чужинцив чи ворогив.батькивщина вона для нас ридна ,ми вси там зростаемо и помираемо.тому батькивщину потрибно любити и николи ии не зраджувати

кожна людина без винятку чогось боїться. може вона і сама незнає, але є щось що доведе її до заляконого стану. це млжуть бути звичайна фобія темноти чи нещасної тваринки, яка сама боїться вас напевно навіть більше чім ви. все це обумовлює негатив ну нашому житті. тому потрібно боротися з страхом. якщо не можеш побороти його зараз, то побори потім, але обовязково не залишай так як є. бо тільки так ми становимся сильнішими та кращими і це є путь до самопізнання

в каждом доме должны быть книги, потому что человеку они необходимы также как солнечный свет и тепло. также, как нельзя обойтись без солнца, нельзя прожить и без книг. в этом смысл пословицы

мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.в рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. у ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. у мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. а як тішить серце гумористичне слово мого народу. тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. а яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. а ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.