На краю лісу росли горіх і каштан. одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий. - звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх. - це цвіт, - гордо відповів каштан. – в тебе такого не буде. горіх зітхнув. - о-о! який чудовий в каштана цвіт! то діти завітали до лісу і милувались каштаном. на горіха ніхто й не глянув. як каштан відцвів, горіх зацвів. його цвіт був дуже скромний. каштан глянув і відвернувся: «аж соромно рости поряд. що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг? » пройшов на обох деревах з’явились зелені плоди. згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. ті зривались з гілок, падали на землю. каштан сміявся: - дивись! моїх не чіпають. бояться. подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. дійсно страшно. глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.
Спасибо
Ответ дал: Гость
когда я читал роман, у моїй уяві постав образ генія
(, переведите начало предложения на украинский)
Ответ дал: Гость
дуже правдиве висловлювання, але менталітет наших длюдей(ті, що живуть в нашій країні) можна описати іншою фразою: "після нас, хоч потоп" і це жахливо. люди не цінують праці тих же прибиральників, не цінують ті, хоч і маленькі, але покращення, що робить влада. а тільки кажуть про те, як все погано. а потрібно почати змінювати щось хоча б в собі. можна ж викидувати сміття в спеціально відведенних місцях, приклад іншим. і нехай, інші не будуть вас підтримувати, але ваша совість буде чиста. вам, буде приємно жити в чистій оселі, бути охайною і культурною людиною. такі якості будуть цінувати завжди
Популярные вопросы