Григорій савич сковорода — видатний український письменник, філософ і педагог. саме його внесок в українську культуру і літературу є величезним. письменник переконаний: щастя кожної окремої людини залежить від правильно обраного життєвого шляху. ідея «сродної праці», яка є основною умовою існування будь-якої особистості, наскрізно звучить у всій його творчості. «людина без праці не може мати щастя і морального задоволення», — говорить він. цю ідею автор дотепно розвінчує у своїх байках: «собака й кобила», «зозуля й кошик». але особливо яскраво ця ідея звучить у творі «бджола і шершень». бджола збирає мед за покликанням і без цієї роботи не мислить свого життя. вона це робить не тому, що в цьому є нагальна потреба, а тому, що це їй подобається. її не може зрозуміти шершень, бо весь вік свій звик тільки користуватися інших. такі люди, як шершень, на думку сковороди, — паразити нашого суспільства. вони живуть крадіжкою того, що інші заробляють протягом життя, «щоб їсти і нити». в образі шершня автор засуджує людей панівного класу свого часу, а бджола — це образ мудрої людини, яка працює на користь іншим, не знаючи втоми, бо займається «сродною працею», працею за покликанням і вподобанням. а це, як відомо, не завдає втоми. байкар вшановує бджіл за їх працьовитість і засуджує шершнів як пристосуванців суспільства. ну как то так)
Спасибо
Ответ дал: Гость
є два види краси : зовнішня й внутрішня. перша тимчасова, а друга - з роками лише стає сильнішою та примітнішою. це краса людського серця. це милість, прощення вірність та справедливість. ті якості, без яких наш світ не мав би жодного шансу на спасіння. коли дитина ніжно обіймає стареньку мати, коли слабкий стає на захист ще слабкішого, коли силою любові звільняються від тягаря смертельної хвороби, коли діти йдуть на смерть заради батькі не можливо назвати всі сторони краси людської душі! вона багатогранна. вона приносить радість, заспокоєння чи підіймає на подвиг заради незнайомої людини.
велич людської душі в тихих щоденних проявах любові до дітей чи батьків, у славетних вчинках, які пам"ятають віками. вчить свою душу шляхетності, і тоді світ стане кращим!
Ответ дал: Гость
мело, крутило по землі, що було сили. свіча горіла на столі, свіча горіла. немов безжурний рій комах, так сніг лапатий летів знадвору попід дах, просився в хату. завія креслила на склі круги та стріли. свіча горіла на столі, свіча горіла. наверх у зблисках вогняних злітали тіні. сплетіння рук, сплетіння ніг, шляхів сплетіння. додолу впали — чути тріск — два черевички. слізьми на сукню капав віск — плакала свічка. і все губилося в імлі холодній, білій. свіча горіла на столі, свіча горіла. війнуло з покутя — й вогонь, здійнявши крила, жар від розпечених долонь живив щосили. хурделі люті були й злі, яке їм діло, що десь на нашому столі свіча горіла.
Популярные вопросы