Чия вдача з героїв повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» Вам більше до вподоби? Обґрунтуйте свою відповідь, наведіть цитати.

за весь навчальний рік, мені сподобався твір олекса стороженка "скарб". "скарб" безумовно оповідання на морально-етничну тему. автор закликає нас, щоб ми поглянули який спосіб вибирає для себе людина.

в оповіданні "скарб" автор зображує головного героя павлуся байдужим, самозакоханим ледарем, що тільки й знатиме: сиди собі, їж та пий.та наголошує: "завидуєте щастю мого павлуся, а ніхто б не схотів бути павлусем".є таке прислівя "щастя знає, кого шукати", ось так і павлуся щастя знайшло.

ця історія дуже цікава, інтригуюча і реальна, я вірю що насвіті бувають такі люди з такими випадками.

        для поезії м.вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну україну.

      у поемі "євшан-зілля" м. вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.чимало синів і дочок україни блукають по світу у пошуках щастя.це до них звернені слова поета:

                                          краще в ріднім краї милім

                                          полягти кістьми,сконати

                                          ніж в землі чужій,ворожій,

                                          в славі й шані пробувати.

      у поемі "євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і рідний край,які забули свої звичаї.микола вороний задає риторичне запитання:

                                          де ж того євшану взяти,

                                          того зілля-привороту,

                                          що на певний шлях направить,-

                                          шлях у край свій повороту? !

      роздумуючи над  поемою,я пригадала слова т.шевченка "хто матір забуває,того бог карає".я переконана,що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

      ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної україни,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.ми любимо свою батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета:

                                          за честь і правду все віддай,                                          коли ти любиш рідний край!

      я ,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.

зрада - дл всіх людей, це слово асоціація з чимось не хорошим, підлим. і я звичайно не виняток. мені здається, що якщо ти завяєзуєш дружбу з кимось, то ніколи не зраджуй цій людині, а будь з нею до кінця, в усіх скрутних ситуаціях, тому що якщо ти обрав людину в якості свого друга, то залишайся з ним назавжди. я не розумію вислову "друзі напрокат", в моєму баченні друг він або є, або його немає взагалі, це не явище і воно не абстрактне. а ті хто відносяться, до друзів які приходять і йдуть, не мали ще справжнього друга, і не вміють ним дорожити. зраджують не лише друзі, а й близькі кохані люди. і це набагато гірше, ніж втратити друга, тому що коли ти любиш, ти починаєш проживати з коханим одне життя, а після зради його потрібно розірвати, а це процедура болюча. проте сама страшна зрада, це коли тебе зраджують твої рідні, ви не дивуйтесь буває й таке. і саме в цей момент ти не знаєш навіть чи варто продовжувати жити. я розумію, що боротись зі зрадою безглуздо, але почати цінити всіх ніколи не пізно.

це головна думка а по темі можеш росказати що відбувається в повісті земля

багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі «людина і земля». вона порушена в творах нечуя-левицького, панаса мирного, карпенка-карого, ольги кобилянської.  о. кобилянська — письменниця буковини. вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. дуже важко жилось трудовому буковинському селянству. щоденна виснажлива праця, часте недоїдання, холод, злидні — це ввійшло в буденний ритм життя. та для багатьох земля так і залишилась мрією. вона, як марево, то з'являлась, то зникала, залишаючи тугий біль у серці селянина.  у повісті о. кобилянської «земля» проблема влади землі над людиною зазвучала по-новому. вона змалювала панораму життя малоземельного і безземельного селянина буковини. важким було тодішнє життя селян. багато сімей розорялися і змушені були мандрувати в пошуках заробітку. вони дешево продавали свою силу. так проминали молоді літа багатьох людей. єдиним, що могло врятувати селян, була земля. мрії, думки про неї надавали сили тим, хто її не мав. та земля не завжди робила щасливими тих, хто її мав.  саме такі сім'ї показані в повісті «земля». докія чоп'як — це жінка, яка не мислить свого щастя без ґрунту, без тієї маленької нивки, яку вона так оберігала від свого марнотратного чоловіка.  вона все життя провела тут, біля землі. а коли відчула, що нездужає, що сили її, віддала свою зовсім юну дочку заміж за тодорику. мати не зважає на те, що хлопець зовсім не подобається дівчині. головне, що він має поле.  рабами землі є івоніка федорчук і його дружина марійка. вони перебувають під магічною владою землі. подружжя федорчуків було безземельним. обоє тяжко працювали, відмовляли собі в усьому. нарешті федорчуки купили землю за гірко зароблені гроші.  івоніка докладає всіх зусиль, щоб земля його родила гарно. обробляє він ниву впору, працює на ній до самого забуття. йому додавала сили думка про майбутній врожай. головне для івоніки та його дружини — земля, праця, честь хлібороба. федорчуки вірили, що земля принесе щастя їм та їхнім синам михайлу та саві. михайло дуже любить працю, він пройнявся поезією землеробства. батьки дуже любили свого старшого сина. а молодший — сава — зовсім по-іншому ставиться до землі й батьків. він впертий, до того ж ледачий, працювати на землі не любить. всупереч батькам сава покохав рахіру. це була дівчина дуже лукава і хитра, трохи злодійкувата. але сава не може без неї. він розуміє також, що земля — це життя. і він стає на шлях братовбивства: «за землю підняв сава руку на свого брата, лиш за як одинак надіявся колись дістати всю землю». сава вчиняє страшний злочин, за який оправдати його не можна.  розбилися вщент мрії федорчуків. земля, так тяжко зароблена, не тільки не принесла щастя, а й стала причиною страшного горя.  старий івоніка втратив все. не стало в нього двох синів, і разом з тим немилою стала йому земля. аж тепер зрозуміли батько й мати, що недобре вчинили по відношенню до анни, нареченої михайла. реалістичне зображення дійсності зумовило правильне висвітлення основної проблеми твору — влади землі.  трагедія родини федорчуків зрозуміти, що не людина має бути рабом землі, а земля повинна приносити радість людині.