Переказ тексту розповіді про цікаву книжку з використанням прислівників вищого й найвищого ступенів порiвняння.

одного кольору земля і мокре небо. просвітку поміж хмарами нема. все сіре-сіре, ніби так і треба, це пізня осінь, та ще не зима. ще сон холодний не стулив повіки, зітхає вітер в голому гіллі. набрякли сумом потемнілі ріки, сон горнеться до чорної землі. ось-ось земля засне, і затвердіє, і спатиме так міцно до а поки що осінній дощик сіє, гіллям хитають голі ясени. застигло все в якімсь чеканні дива, щось має бути, але ще нема. та скоро прийде біла і красива, морозна й сніжна, чарівна зима.

колись на землі не було сонця.и всі живі істоти жили у темряві.поки на землю не прилетіла чарівна птаха.и впустила одну пірїну.и розквітла чарівна квітка.вона піднялася на небо і світила цілий день а потім знову опустилась на землю.

і так було кожен день и до нині.

120 240 350 460 570 680 790 

коли я була ще зовсім маленька, мій тато взяв мене з собою на риболовлю. я, не довго думаючи, погодилася, адже для мене в цьому віці це було захоплюючою пригодою. коли ми приїхали до берега озера манич, тато став розкладати снасті, а я тим часом стала досліджувати мальовничий берег манич. папа захоплено розкладав вудки, милувався своїми блешнями і особливо не стежив за мною. у воді плавали мальки, які дуже моєму оку.я хотіла зловити одного і посадити в банку, щоб удома випустити в акваріум. підійшовши до самого краю берега, раптом під моїми ногами різко почала обвалюватися земля, і я з несамовитими криками сіла в воду. я не вміла плавати! захлинаючись, я кричала татові: "папа! папа! ! ". папа, почувши мій крик, пірнув за мною. мене все далі і далі від нього несло течією, я захлиналася і з кожною секундою втрачала надію на порятунок. мій батько був хорошим плавцем, і через деякий час наздогнав мене. тим врмени я була вже без свідомості (зі слів мого тата). він дотягнув мене до берега і почав відкачувати. коли я прокинулася, тато грізно сказав, що більше ніколи не візьме мене з собою на риболовлю.

род измени на свой.