Скласти сенкан «Чоловік з поезії В. Герасим’юка»

це головна думка а по темі можеш росказати що відбувається в повісті земля

багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі «людина і земля». вона порушена в творах нечуя-левицького, панаса мирного, карпенка-карого, ольги кобилянської.  о. кобилянська — письменниця буковини. вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. дуже важко жилось трудовому буковинському селянству. щоденна виснажлива праця, часте недоїдання, холод, злидні — це ввійшло в буденний ритм життя. та для багатьох земля так і залишилась мрією. вона, як марево, то з'являлась, то зникала, залишаючи тугий біль у серці селянина.  у повісті о. кобилянської «земля» проблема влади землі над людиною зазвучала по-новому. вона змалювала панораму життя малоземельного і безземельного селянина буковини. важким було тодішнє життя селян. багато сімей розорялися і змушені були мандрувати в пошуках заробітку. вони дешево продавали свою силу. так проминали молоді літа багатьох людей. єдиним, що могло врятувати селян, була земля. мрії, думки про неї надавали сили тим, хто її не мав. та земля не завжди робила щасливими тих, хто її мав.  саме такі сім'ї показані в повісті «земля». докія чоп'як — це жінка, яка не мислить свого щастя без ґрунту, без тієї маленької нивки, яку вона так оберігала від свого марнотратного чоловіка.  вона все життя провела тут, біля землі. а коли відчула, що нездужає, що сили її, віддала свою зовсім юну дочку заміж за тодорику. мати не зважає на те, що хлопець зовсім не подобається дівчині. головне, що він має поле.  рабами землі є івоніка федорчук і його дружина марійка. вони перебувають під магічною владою землі. подружжя федорчуків було безземельним. обоє тяжко працювали, відмовляли собі в усьому. нарешті федорчуки купили землю за гірко зароблені гроші.  івоніка докладає всіх зусиль, щоб земля його родила гарно. обробляє він ниву впору, працює на ній до самого забуття. йому додавала сили думка про майбутній врожай. головне для івоніки та його дружини — земля, праця, честь хлібороба. федорчуки вірили, що земля принесе щастя їм та їхнім синам михайлу та саві. михайло дуже любить працю, він пройнявся поезією землеробства. батьки дуже любили свого старшого сина. а молодший — сава — зовсім по-іншому ставиться до землі й батьків. він впертий, до того ж ледачий, працювати на землі не любить. всупереч батькам сава покохав рахіру. це була дівчина дуже лукава і хитра, трохи злодійкувата. але сава не може без неї. він розуміє також, що земля — це життя. і він стає на шлях братовбивства: «за землю підняв сава руку на свого брата, лиш за як одинак надіявся колись дістати всю землю». сава вчиняє страшний злочин, за який оправдати його не можна.  розбилися вщент мрії федорчуків. земля, так тяжко зароблена, не тільки не принесла щастя, а й стала причиною страшного горя.  старий івоніка втратив все. не стало в нього двох синів, і разом з тим немилою стала йому земля. аж тепер зрозуміли батько й мати, що недобре вчинили по відношенню до анни, нареченої михайла. реалістичне зображення дійсності зумовило правильне висвітлення основної проблеми твору — влади землі.  трагедія родини федорчуків зрозуміти, що не людина має бути рабом землі, а земля повинна приносити радість людині. 

моя улюблена іграшка зайчик. я його дуже люблю. опиши зайчика. навідь коли я виросту я його ніколи незабуду .ця іграшка напиминає мені дитинство.

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.

чому природа наділила мовленням лише нас?