Черт же его дернул ночью с пьяным разговаривать!.. Впрочем, видно, уж так у него на роду было написано...
Больше я от него ничего не мог добиться: он вообще не любит метафизических прений.
Конец
[1] Благодарю вас, сударь (фр.).
[2] Позвольте... (от фр. permettez).
[3] На мазурку... (фр.).
[4] Руку и сердце (фр.)
[5] Комедия окончена! (ит.).
[6] за (лат.).
[7] против (лат.).
Коментар
М. Лермонтов у романі "Герой нашого часу" продовжує традиції Пушкіна в розкритті образу свого сучасника, людини неординарної, талановитої, яка в силу різних обставин не змогла стати видатною особистістю, що вплинула б на розвиток історії своєї країни.
Перед читачем постає безліч питань, починаючи з самої назви роману — "Герой нашого часу". Випереджаючи питання, що прозвучать на адресу автора, Лермонтов у передмові до роману каже: "Герой Нашего Времени, милостивые государи мои, точно портрет, но не одного человека: это портрет, составленный из пороков всего нашего поколения, в полном их развитии".
Що штовхнуло письменника на створення такого образу? Звернемо увагу на час написання роману: 1837-1840 — роки жорстокого гоніння влади будь-якої волелюбної думки. Після подій 1825 року — грудневого повстання декабристів на Сенатській площі, роботи таємних спілок "Південне товариство", "Північне товариство", "Товариство об'єднаних слов'ян" — імперський уряд Росії робив все, щоб подібне не повторилось. Придушення неординарності, підозра до кожного, хто виділявся серед сірості і буденності, висіла, як дамоклів меч, над усім поколінням сучасників Лермонтова. Тому і вбачає поет призначення свого покоління сумним:
Печально я гляжу на наше поколенье!
Его грядущее — иль пусто, иль темно,
Меж тем, под бременем познанья и сомненья,
Богаты мы, едва из колыбели,
Ошибками отцов и поздним их умом,
И жизнь уж нас томит, как ровный путь без цели,
Как пир на празднике чужом.
("Дума")
Дати розгорнуту характеристику свого покоління, прослідкувати внутрішній стан героя, проникнути у потаємні куточки людської душі, пояснити всі порухи людської психіки — все це можливо було зробити засобами морально-психологічного роману.
На відміну від соціально-психологічного роману, морально-психологічний більше націлений на вирішення чи поставлення питань моральності поведінки не одного героя, а всього суспільства, яке він представляє.
Перед письменником постає задача знайти моральні орієнтири, бодай розтяти всі виразки хворого суспільства.
З філігранною точністю, як досвідчений хірург, автор "препарує" душу свого героя Печоріна, шукає причини і наслідки трансформації психіки людини, її егоцентричних прагнень, що призводять до трагедії особистості і всіх, хто оточує її.
Цим пояснюється і своєрідна композиція твору. Роман складається з п'яти повістей: "Бела", "Максим Максимич", "Тамань", "Княжна Мері", "Фаталіст".
Твір можна вважати першим досвідом філософського роману, що відкрив шлях Достоєвському і Толстому. Свою головну настанову Лермонтов сформулював наступним чином: "История души человеческой, хотя бы самой мелкой души, едва ли не любопытнее и не полезнее истории целого народа".
Відповідне розташування глав пов'язане, в першу чергу, з автором-оповідачем, який і є своєрідним дослідником душі головного героя.
Лермонтов користується прийомом непрямої характеристики Печоріна: спочатку події сприймаються очима Максима Максимич (повість "Бела"), потім — очима оповідача ("Максим Максимич"), а далі, у "Щоденнику" (повісті "Тамань", "Княжна Мері", "Фаталіст"), — через внутрішній монолог, аналіз подій, вчинків — самим героєм.
Популярные вопросы