«Берег любові» сприймається як високохудожня епічна поема. Чарівною красою сповнена назва роману «Берег любові». Коли читаєш твір, переконуєшся, що «берег любові» – не просто красива назва, а щось важливе й значиме, з якого й починається поезія.
Назва роману пов’язана з назвою пісні, яку написала героїня роману Інна Ягнич. Навколо неї в’яжуться всі сюжетні вузли роману, пролягають стежки до розуміння дій майже всіх персонажів, до розуміння авторської концепції.
Характерною рисою твору О. Гончара є прагнення через образи колоритних, багатих енергією і красою героїв, розв’язати важливі життєві проблеми. Силою свого таланту письменник змальовує героїв роману «Берег любові», які переживають за свою землю і працю на ній, особливо Інна та Андрон Ягничі, Сава Чередниченко.
Краса образу Інни виявляється насамперед у чистоті її почуттів, обдарованості її творчої натури. Натура Андрона Гурійовича справді глибоко поетична, краса і поезія його життя найповніше виявляється в роботі. У цьому можна переконатися з епізодів про перебудову старого вітрильника на кафе для відпочивальників.
Хвилюючим відкриттям було те, що Сава Чередниченко людина не байдужа до краси, що в ньому вирує всемогутня енергія поезії «Справді, село як у пісні… Ніде, здається такої краси не бачив… Тихий рай. Нічого зайвого, все тільки найнеобхідніше: життя людське і колос…»
О. Гончар також показує, що й мистецький талант Інни, її уявлення про красу творчості формуються насамперед під впливом їх – людей чесних трудових професій, людей, які живуть «начисто, без чернеток». Інна не забуває і про науку в класиків літератури, не пропускає повз свою увагу поетичні публікації в газетах «Інна перечитувала поезії від рядка до рядка, було тут про «музику токів», про степові кораблі, але найбільшою школою для неї стають ритми життя, що відкрилися їй у рідному селі, у великих серцях людей праці. Саме тут її знову навідує поетичне натхнення, і вона створює свою нову пісню, «гімн урожаєві, хвалу праці людській».
Так як і пісню – «Берег любові», що з'явилася з найглибшої душевної потреби, її Інні «ніхто не замовляв, само явилось, само виспівалось, як внутрішня воля душі, її поклик, її апофеоз». Все, що дівчина пережила разом з людьми й передумала на самоті за ці нелегкі місяці, все, чим тривожилась, чого сподівалась, за один ранок розквітло, широко й щедро озвалося до людей. «На чумацьких шляхах, на гарячих вітрах», - чує Ягнич-оріонець цю думу нову, кураївську, і мовби все його власне життя пропливає перед ним».
Популярные вопросы