Який наказ Клiвi дав поштмейстер?
​

соромиться дивитися в очі;   боїться, що про брехню.

мріяти;   уявляти те, чого нема

дуже швидко  

справжня людина – це, мабуть, чуйна і обачна людина, яка вміє бачити прекрасне і робити добро. вона не прагне виділятися, хоча в душі знає, що чимось не така, як всі звичайні люди. ця людина вміє творити. не важливо, що. але те, що вона робить, завжди естетично виразне. вона цінує друзів, поважає старших і вірить у щастя.не знаю навіть, чому, але у цієї людини повинна бути приваблива зовнішність. бо гіpко, на мій погляд, людина буває ідеальна всередині, а потворна – ззовні. її зовнішність повинна вабити, притягати, а не відштовхувати.часто ми говоримо: «ти справжній друг», «ти справжній герой». а чи задумувалися над тим, яка це людина – справжня і як нею стати? для мене це людина з великої букви, яка робить користь і собі, і ближнім. вона повинна творити добро. і не тільки в умовах лихоліття. хіба мало випробувань випадає у повсякденному житті? щоб бути справжньою людиною, потрібно, перш за все, бути людяним. мабуть, кожен із нас бачив, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи іншу беззахисну тваринку? та чи кожен може зупинити його? справжня людина стає до боротьби за чуже щастя, адже ще платон стверджував: здобуваючи щастя для інших, ми знаходимо його для себе: .справжня людина завжди виручить і . чи то старій бабусі принесе хліба, чи малому сусіду з ім завданням. головне – .справжня людина цінує життя. вона живе одним днем. але за свій день встигає корисно попрацювати.зараз, так вважаю, дуже важко стати справжньою людиною. бо таких залишилося не багато. зокрема це ті, що відчули на собі горе, страждання. тож к сучасному житті нам, молоді, немає з кого брати приклад. бо здобуваючи щось, ми йдемо «по головах» інших людей. заради грошей і статку, через ревнощі, заздрість, ми вбиваємо, нищимо, крадемо.візьмімо й такий приклад. хворих у світі багато. а чому наше медичне обслуговування таке дороге? чому лікарі говорять: «немає грошей – ідіть додому, за «так» нічого не зробимо».невже їм не хочеться , врятувати? а головне – чи можна таких людей назвати справжніми?   бути людиною – значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою незламну життєву позицію. але ще більшої поваги заслуговує така людина, якщо вона не зреклася людяності після всіх життєвих іспитів.

зважаючи на творчість в. сосюри, я все ж маю думку, що справді істинність щирих почуттів людини - невідємне багацтво її інтимного світу. томущо, саме оте свіже й не порочне відчуття любові - благо тієї людини, яка має його завжди по життю. такими відчуттями просякнута його творчість. вони зрушують усі перешкоди, руйнують неприязнь і наповнюють людську душу  добром.

  ось нарешті настало літо. саме тоді хочеться покупатися в морі, щось на пі так було з однією дівчинкою мариною. одного спекотного дня, коли безжаліснопекло сонце дівчинка прогулювалась берегом моря і збирала різні красиві камінці і ракушки. але як не втриматися від того, щоб намалювати якийсь малюнок. і дівчинка присівши, почала возити пальчиком по піску та намалювала мене,хлопчика-фігурку. намалювавши його марина радісно побіжала додому, бо вже почало сутеніти. наступного дня дівчинці закортіло знову пійти до моря, подивитися як там я. як вона здивувалася, коли побачила, що я зник й до самой води виднілися якісь маленькі сліди мізерної фігурки. тоді вночі, коли я ще був намальований на березі, меністало дуже нудно і я захотів подивитися що там робиться насправді на світі. тут мене   почали омивати теплі хвилі, що від цього тепла я враз відчув як я оживаю і встаю на ноги. я підвівся і захотів вже рушити, як велика хвиля накинулася на мене і потягла мене у море. коли вона мене затягувала я встигнув вхопитися за якусь ракушку, але хвиля була сильнішою і продовжувала затягувати мене і ракушку за яку я тримався. і тут я потрапиши вже у море, відчув як я тону. але ракушка стала мені в пригоді. я умостився у її дно і чекав, що буде далі. а мене все уносило далі і далі я знав, що врятуюсь тільки тоді, коли якась людина повторить мої обраси на малюнку і тоді я зможу пересилитися в інше тіло. одного дня коли я все плив, настала велика буря. я зрозумів, що зараз мене накроє хвилею та затопить мене. але тут, немов би зрозумівши моє попередження одна дівчинка на ім*я ганнуся, їхавши додому зі школи, повторила мої обриси, намалювавши мене на вікні трамваю. і тоді я квапливо пересилився на той малюнок, залишивши ту страшну бурю тільки у своїх спогадах, як старшну пригоди. тут же я познайомився зі