. "Місце для дракона" цитати до образів (дракона, пустельника, князя)

мелашка протягом усьго тексту єдина залишалася, доброю, чуйною людиною. якщо іншим було головке тільки гроші, то мелашці було все одно. для неї було головне те, щоб залишилася жити зі своїм коханим)

це головна думка а по темі можеш росказати що відбувається в повісті земля

багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі «людина і земля». вона порушена в творах нечуя-левицького, панаса мирного, карпенка-карого, ольги кобилянської.  о. кобилянська — письменниця буковини. вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. дуже важко жилось трудовому буковинському селянству. щоденна виснажлива праця, часте недоїдання, холод, злидні — це ввійшло в буденний ритм життя. та для багатьох земля так і залишилась мрією. вона, як марево, то з'являлась, то зникала, залишаючи тугий біль у серці селянина.  у повісті о. кобилянської «земля» проблема влади землі над людиною зазвучала по-новому. вона змалювала панораму життя малоземельного і безземельного селянина буковини. важким було тодішнє життя селян. багато сімей розорялися і змушені були мандрувати в пошуках заробітку. вони дешево продавали свою силу. так проминали молоді літа багатьох людей. єдиним, що могло врятувати селян, була земля. мрії, думки про неї надавали сили тим, хто її не мав. та земля не завжди робила щасливими тих, хто її мав.  саме такі сім'ї показані в повісті «земля». докія чоп'як — це жінка, яка не мислить свого щастя без ґрунту, без тієї маленької нивки, яку вона так оберігала від свого марнотратного чоловіка.  вона все життя провела тут, біля землі. а коли відчула, що нездужає, що сили її, віддала свою зовсім юну дочку заміж за тодорику. мати не зважає на те, що хлопець зовсім не подобається дівчині. головне, що він має поле.  рабами землі є івоніка федорчук і його дружина марійка. вони перебувають під магічною владою землі. подружжя федорчуків було безземельним. обоє тяжко працювали, відмовляли собі в усьому. нарешті федорчуки купили землю за гірко зароблені гроші.  івоніка докладає всіх зусиль, щоб земля його родила гарно. обробляє він ниву впору, працює на ній до самого забуття. йому додавала сили думка про майбутній врожай. головне для івоніки та його дружини — земля, праця, честь хлібороба. федорчуки вірили, що земля принесе щастя їм та їхнім синам михайлу та саві. михайло дуже любить працю, він пройнявся поезією землеробства. батьки дуже любили свого старшого сина. а молодший — сава — зовсім по-іншому ставиться до землі й батьків. він впертий, до того ж ледачий, працювати на землі не любить. всупереч батькам сава покохав рахіру. це була дівчина дуже лукава і хитра, трохи злодійкувата. але сава не може без неї. він розуміє також, що земля — це життя. і він стає на шлях братовбивства: «за землю підняв сава руку на свого брата, лиш за як одинак надіявся колись дістати всю землю». сава вчиняє страшний злочин, за який оправдати його не можна.  розбилися вщент мрії федорчуків. земля, так тяжко зароблена, не тільки не принесла щастя, а й стала причиною страшного горя.  старий івоніка втратив все. не стало в нього двох синів, і разом з тим немилою стала йому земля. аж тепер зрозуміли батько й мати, що недобре вчинили по відношенню до анни, нареченої михайла. реалістичне зображення дійсності зумовило правильне висвітлення основної проблеми твору — влади землі.  трагедія родини федорчуків зрозуміти, що не людина має бути рабом землі, а земля повинна приносити радість людині. 

"тореадори з васюківки" дуже захоплюючий пригодницький, комічний твір у якому хлопців з багатою фантазією знаходять собі проблеми на свою голову.

весілля  — одне з таких свят. про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радісного, у когось — складного й драматичного. але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає. найголовніша  особливість весілля  — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. а  драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії. «сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. і в кожному акті — скарби усної народної  творчості. під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. а тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. під час сватання старости обов’язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль. у кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». напередодні весілля влаштовували  дівич-вечір  — символ прощання нареченої з вільним життям. дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії піснями. «а брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. у багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту. у весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. за цими творами можнавивчати психологію  наших предків. і, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна – те, що так потрібно всім і завжди.