Твір Лесі Ворониної — повість про виховання гідності та мужності​

нельзя так делать гадости почему потому что ты делаешь не приятности себе и близким

Объяснение:

я не знаю наверно если тогда ❤️

коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.

син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла.

мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна.

бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. а між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-б, то не вирвався б звідти живцем. а якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. і найбільше блакитного пір'я було б у моїх жменях.

дружина державного діяча перш за все повинна бути впевненою у собі, бути моральною та етичною, бути готовою навчатися новому. така жінка повинна підтримувати свого чоловіка, давати йому слушні поради і йому. також у її серці повинна жити любов до батьківщини, до тієї нації і суспільства, у якому вона живе.

такою була й роксоляна. не дивлячись на те, що перед самим одруженням її вкрали, не дивлячись на те, що попереду її чекало невідоме майбутнє, вона не зламалась. навіть під час перебування у полоні вона вчилась у людей новим для неї знанням. найнеймовірніше те, що вона зберегла свою християнську віру у своєму серці, охрестивши своїх синів. а її героїчний вчинок (коли вона відпустила невольників) довів, що вона - справжня донька україни.

ось такою, в моїм уявленні, має бути дружина державного діяча - вона має бути опорою не тільки для свого чоловіка, для своєї сім*ї, а й для всього свого народу.

*тут ще дещо можеш додати від себе, бо нормальний твір, зазвичай, - півтори-дві сторінки. до речі, колись я цей твір вже писала. сподіваюсь, ти не в черкасах живеш)*