Як би розвинувся сюжет, якби хтось із героїв змінив свій учинок (Композиція-"Шпага Славка Беркути")​

дыти повинны поважати свою едину та найрыднышу - матыр. адже саме вона дала им життя. не можна зневажати матыр, вона у кожного тыльки одна. ы саме вона ростила дытей ы прагнула, щоб вони були у неи найкращими.

вірш написаний 1919р.

жанр: сонет, філософська лірика

тема: любов до природи й людини, всього живого і красивого.

ідея: автор показує радість життя та його неповторність.

основна думка: треба пройти догий шлях щоб зрозуміти та відкрити для себе "солодкий світ".

жудожні засоби:

-епітети

-метафори

-порівняння

як і решта неокласиків, рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «на світі є співучий лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «чумаках» чи поемі «сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «моя апологія, альбо самооборона», «більшовик», київ, ч.216, 23 вересня 1923). така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом нквс у 1931, після чого він майже рік просидів у лук'янівській тюрмі. після ув'язнення остап вишня забрав його до себе в харків на кілька днів у гості. його товариші-неокласики м. драй-хмара, п. филипович, м. зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

після ув'язнення, з 1931 року творчість рильського зазнає змін, і в збірці «знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. його творчість поділилась на два річища  — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його.

і ось через декілька хвилин я вже занурилась у інший світ – світ дуже цікавої книги, де мої однолітки ява рень і павлуша завгородній, по іншому – іван васильович і павло денисович дуже веселі, винахідливі та дружні хлопці. надзвичайно захопило мене те, що хлопці дуже хотіли стати винахідниками. в їхніх мріях було викопати метро під свинарником, зробити підводний човен, вони намагаються влаштувати справжню кориду з коровою контрибуцією, беруть участь у театральних постановах разом з однокласниками – звичайно, все це не без пригод і не без гумору!

найяскравішою подією книги для мене стала історія, яку розповідав павлуша. ця історія сталася з явою. коли він через переекзаменовку, з павлушею поїхав шукати острів посеред плавнів, щоб там жити як робінзон крузо. а натомість павлуша прозвав яву робінзон кукурудзо. багато гумору у цій ситуації, але як приємно, що друг підтримав яву та не покинув у скрутну хвилину.

хлопці один одному підходять за характером, обидва бешкетники. ява любить морозиво і якось з’їв аж вісім порцій за один раз. а павлуша полюбляє вареники з вишнею і за раз може з’їсти цілу миску. друзі – не розлий вода. читаючи майже детективні історії щоденних клопотів яви з павлушею, дивуєшся їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й інтенсивні переживання. вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи. ява та павлуша щиро хочуть стати справжніми героями і ощасливити світ: зробити його кращим, світлішим і щирішим до всіх.

якщо спитати мене, який герой мені більше припав до душі, мабуть не зможу відповісти на це питання, сприймаю друзів лише разом. тому найбільшою трагедією книги для мене стала третя частина, коли вони посварилися. але радувало те, що навіть у сварці хлопці завжди думали лише один про одного. пригадували своє знайомство на баштані під час гри у єгипетських фараонів на пірамідах з кавунів та інші свої пригоди. хлопці дуже сумували один за одним, за можливістю поспілкуватися, але гордість не давала їм можливості товаришувати як і раніше. та якою радісною подією стало для мене примирення товаришів! зараз я чітко розумію, що треба цінувати дружбу та у сварках не соромитися робити перший крок, щоб розібратися.

на мою думку, трилогія всеволода нестайка «тореодори з васюківки» – не просто весела дитяча книжка з чудовою мовою і гумором. це посібник дружби і доброти. і поки на землі буде дружба, книжку нестайка будуть читати. я дуже пишаюся тим, що цю книгу читали мої батьки, прочитала її і я та, сподіваюся, будуть читати мої діти.