Напишіть, що б ви порадили Яві й Павлуші, аби їхня дружба тривала довго, пригоди не шкодили ні дорослим, ні дітям, а мрії ставали дійсністю.

у баби язик, як у чорта мітла. 

у бабів та у п'яних сльози дешеві. 

була б моя бабуся — нікого не боюся. 

баба діду рада. 

          біля паркану росте кущ калини.навесні він вкривається цвітом ,наче білою піною.листя калини ясно-зелене , тендітне.

          восени калина багряніє.серед широкоготемно-зеленогоз рудими прожилками листя червоніють важкі кетяги ягід.потім листочки опадуть,а до калини частіше прилітатимуть пташки.

люди, насправді, дуже часто сміються. причина сміху буває різна: чи твій друг розповів щось смішне, чи ти сам побачив чи почув, чи згадав. звісно, сміятися можна й без причини, але якщо ти у колі друзів, то вони завжди тебе підтримають.  і вже давно відомий факт, що сміх продовжує людське життя. головне, щоб він був щирий, від серця. хоча є й "поганий" сміх - над іншими людьми, над чиїмись проблемами. може й існує якесь задоволення від подібного, але коли ти стаєш жертвою глузувань, це все ж неприємно, правда?

мені подобається, коли люди щиро й з добротою посміхаються - тоді вони на очах стають гарнішими. дуже добре вміти посміхнутися й з своїх помилок, адже оптимістам завжди легше переживати негоду.

людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них наяд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.

митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. поет-філософ плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. це, зокрема, спостерігаємо у творі «для вас, історики майбутні…» на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив», не забували цього. показовим є те, що адресатами болючих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові читача, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для євгена плужника, як доречно писав про це в. держдвін, — єдина дійсна життєва реалія, а все інше — лише «слів цвіла полова».

  збірка "дні", 1926