Предлагаю ограничиться монологом русалки из драмы леси украинки "лісова пісня ". я не кохала? ні, то ти забула, яке повинно буть кохання справжнє! кохання - як вода, - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. де пал - воно кипить, а стріне холод - стає мов камінь. от м о є кохання! а те твоє - солом'яного духу дитина квола. хилиться од вітру, під ноги стелеться. зостріне іскру - згорить не борючись, а потім з нього лишиться чорний згар та сивий попіл. коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить і кисне, як солома, в воді холодній марної досади, під пізніми дощами каяття. несомненная классика, реномированный автор, популярное произведение. в 80-е этот отрывок разучивали к экзаменам в театральном.
Популярные вопросы