Виписати з повісті "Тарас Бульба" Миколи Гоголя 6 складносурядних та 6 складнопідрядних речень

щоб догодити гостеві треба знати ,що той гість полюбляє. також дуже важливо дивитися у чому ти подаєш їжу.наприклад, ми не можемо подати суп у тарілці для другої страви, і не естетично виглядає друге у супниці,хоч багато хто так робить. для кожної страви існує свій прибор.ми,як правило, не їмо суп чайною ложкою і не черпаємо чай столовою ложкою.дотримання правил етикету за столом дарує  гарне враження про вас.

справжня людина – це, мабуть, чуйна і обачна людина, яка вміє бачити прекрасне і робити добро. вона не прагне виділятися, хоча в душі знає, що чимось не така, як всі звичайні люди. ця людина вміє творити. не важливо, що. але те, що вона робить, завжди естетично виразне. вона цінує друзів, поважає старших і вірить у щастя.не знаю навіть, чому, але у цієї людини повинна бути приваблива зовнішність. бо гіpко, на мій погляд, людина буває ідеальна всередині, а потворна – ззовні. її зовнішність повинна вабити, притягати, а не відштовхувати.часто ми говоримо: «ти справжній друг», «ти справжній герой». а чи задумувалися над тим, яка це людина – справжня і як нею стати? для мене це людина з великої букви, яка робить користь і собі, і ближнім. вона повинна творити добро. і не тільки в умовах лихоліття. хіба мало випробувань випадає у повсякденному житті? щоб бути справжньою людиною, потрібно, перш за все, бути людяним. мабуть, кожен із нас бачив, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи іншу беззахисну тваринку? та чи кожен може зупинити його? справжня людина стає до боротьби за чуже щастя, адже ще платон стверджував: здобуваючи щастя для інших, ми знаходимо його для себе: .справжня людина завжди виручить і . чи то старій бабусі принесе хліба, чи малому сусіду з ім завданням. головне – .справжня людина цінує життя. вона живе одним днем. але за свій день встигає корисно попрацювати.зараз, так вважаю, дуже важко стати справжньою людиною. бо таких залишилося не багато. зокрема це ті, що відчули на собі горе, страждання. тож к сучасному житті нам, молоді, немає з кого брати приклад. бо здобуваючи щось, ми йдемо «по головах» інших людей. заради грошей і статку, через ревнощі, заздрість, ми вбиваємо, нищимо, крадемо.візьмімо й такий приклад. хворих у світі багато. а чому наше медичне обслуговування таке дороге? чому лікарі говорять: «немає грошей – ідіть додому, за «так» нічого не зробимо».невже їм не хочеться , врятувати? а головне – чи можна таких людей назвати справжніми?   бути людиною – значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою незламну життєву позицію. але ще більшої поваги заслуговує така людина, якщо вона не зреклася людяності після всіх життєвих іспитів.

що таке щастя? щось матеріальне, як вілла на гавайях, десяток автомобілів bentley в гаражі чи навпаки, ефірне та гнучке, незвичайне і повсякденне водночас? дія нас щастя - це мрія, що не має форми та матерії. а мрії наші іноді бувають настільки вибагливими, що стають божевільними. та якими б оригінальними не були наші думки, зрештою всі бажають бути щасливими. не завжди для нас успіх - щось конкретне. і коли мрія отримує форму, то іноді виявляється зовсім не тим, що ми намагалися уявити.  режисер вважає, що щасливим його зробить інвестор, який вкладе свої мільйони в майбутній блокбастер, домогосподарка найкращим подарунком до будь-якого свята вважає пилосос або набір виделок (дарма, що чоловік вимагає розлучення з того часу, коли він сів на одну з таких                                               фортуна не посміхається тим, хто не докладає зусиль, щоб бути щасливим. я, наприклад, досі не розумію людей, що понад усе прагнуть виграти в лотерею. жага легких грошей вбиває в нас бажання працювати і самовдосконалюватися.  а між тим, не треба вважати щасливим того, хто залежить від випадкового щастя.                                                                                                                   тому врешті-решт спадає на думку, що заможність і все інше, що її стосується - це всього-на-всього бонус. щоб не виникало найсумніших думок від безнадії.      є люди, які працюють ледь не цілодобово, недосипають і недої, але вважають себе щасливими, тому що бог подарував їм кусень хліба. а інші, котрі незадоволені своєю долею, звинувачують у своїх проблемах курс долара, погоду і пасажирів тролейбуса, скаржаться на державне правління і низьку заробітну платню. таким людям складно жити в цьому світі                                             "що може зробити тебе щасливим? " одразу в уяві виникають образи: гроші, гроші, ще раз гроші, жінка-красуня і чарівні діти, янголятка з наївними та рогаткою в руці.                                                                                 ми теж вже потім згадуємо про моральні цінності, про радість, турботу, про всі ті речі, що запалюють вогник в наших очах, дарують спокій нашому серцю. але чому так відбувається? ми недоїдаємо і тому ми скупі? - та наче ні. головна мета нашого життя - стати успішним бізнесменом? - теж ні. а між іншим, ви помічали, що щастя приходить лише до щасливих людей? щастя вимірюється не в доларах, а в моментах, коли на душі так хороше, що виростають крила. ми самі є його творцями.                                                          якщо хочеш бути щасливим, ти просто можеш ним бути.   

над дніпром у селі старому кодаку жив собі молодий лоцман (провідник суден) карпо летючий. був він потомком славних запорожців — високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. добре знав усі дніпровські пороги змалку. лоцманський отаман дуже любив карпа й настановив його головним керманичем, незважаючи на молодість того.  якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. отаман послав карпа летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.  погода була тиха та ясна. десь далеко шуміли пороги. гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.  щасливо проминули три пороги. карпо був гордий і радісний. а попереду вже гудів дід, чи ненаситець. здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.  білий гребінь хвилі пробіг по воді. коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. страшний камінь крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. гребці здійняли руки до бога, і карпо втратив пам'ять.  коли карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.  до летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! а запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. і розказали, що як зруйнували січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю — з островом, з гетьманом, з козаками — і тепер вона тут.  запорожці повели карпа через лісок, у якому не було тіні, до свого товариства. козаки були дужі, гарні, святково вдягнені, розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть страшні дніпрові пороги.  пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, вишнями й виноградом. у ньому спочивали старі запорожці. у другому саду співав сивий кобзар.  далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з україни. гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. став він розпитувати карпа про те, чи пам'ятають в україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар та москалів. карпо відповів, що про запорожців вони чули дещо від кобзарів, та й усе. про татар уже й не чути, а ляхи, жиди й москалі є. зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за україну.