Який вантаж, на думку професора Ананьєва, терміново треба було перевезти у порт

в спекотний день, в гаю тiнистiмвовцюра зморений лежавприкривши пузо своє листям  про щось собi вiн мiркував-«чiтал я, каже, у газетi  (газети ж бо у нас не вруть)шо будто где-то там на свєтєвегетарьянцями живуть».мiркує далi : «бач, як добрез усими в мирi й дружбi жить,щоб i любов була як море,щоб брагу навiть з зайцем пить»так  мiркував вовцюра добрий,вегетарьянцем стать хотiва а потiм зайця в лiсi з'їв.мораль цієї байки є такоюхоч так крути її, хоч сяквсі добрі помисли  з тобою  поки немає голоду ознак.

пропоную прочитати твір "дорогою ціною " він не злишить осторонь тих , хто полюбяє цікавитись подіями минулого та романами . твір розповідає історію двох закоханих , які долали перешколи для того , щоб бути разом . тому раджу цей захопюючий твір м. коцюбинського абсолютно всім !

коли я була ще зовсім маленька, мій тато взяв мене з собою на риболовлю. я, не довго думаючи, погодилася, адже для мене в цьому віці це було захоплюючою пригодою. коли ми приїхали до берега озера манич, тато став розкладати снасті, а я тим часом стала досліджувати мальовничий берег манич. папа захоплено розкладав вудки, милувався своїми блешнями і особливо не стежив за мною. у воді плавали мальки, які дуже моєму оку.я хотіла зловити одного і посадити в банку, щоб удома випустити в акваріум. підійшовши до самого краю берега, раптом під моїми ногами різко почала обвалюватися земля, і я з несамовитими криками сіла в воду. я не вміла плавати! захлинаючись, я кричала татові: "папа! папа! ! ". папа, почувши мій крик, пірнув за мною. мене все далі і далі від нього несло течією, я захлиналася і з кожною секундою втрачала надію на порятунок. мій батько був хорошим плавцем, і через деякий час наздогнав мене. тим врмени я була вже без свідомості (зі слів мого тата). він дотягнув мене до берега і почав відкачувати. коли я прокинулася, тато грізно сказав, що більше ніколи не візьме мене з собою на риболовлю.

род измени на свой.

людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них наяд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.