Фанфік до твору ,,тореадори з васюківки,,

  я захопилася читанням зовсім нещодавно, у шостому класі, коли на уроці нам задали прочитати оповідання в.кава«пиріжок з калиною». з великим захопленням я прочитала   це оповідання . головний герой  оповідання- митько.він   дуже симпатизує  читачам своєю добротою,культурністю   та щедрістю. митька та федора образили старшокласники ,вони   відійшли до верби  та почали  лаяти «шостаків».хлопці  розуміють істинну цінність розума . митько ненавмисно попав у ніну жук замашною сніжкою. його одразу почала мучати совість, щож буде з оком ніни. підглянув у вікно дівчини ,  вона помітила його. хлопчик   почав вибачатися та розповідати усе , що трапилося. митько нічого не пошкодував для нини ,   віддав усе що було в кишені. а нина усе зрозуміла та дала йому пиріжок з калиною.

  це оповідання вчить нас бути щедрими , добрими та совісними до людей.

мені дуже оповідання в.кава, і тому я раджу всім школярам, а також їхнім батькам прочитати оповідання  «пиріжок з     калиною «   та переконатися в талановитості цього письменника.  

коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.

син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла.

мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна.

бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. а між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-б, то не вирвався б звідти живцем. а якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. і найбільше блакитного пір'я було б у моїх жменях.

мені здається , що найцінніше в людині це чесність й наполегливість. не всі вродилися талановитими, але наполегливість зробить навіть з "сіренької миші" видатну в своїй справі людину. така зможе багатьом іншим. в нашому світі так не вистачає відповідальних та наполегливих людей.

але без чесності жодний не зможе стати людиною. часто ми потрапляємо у складні ситуації, коли здається , що весь світ проти тебе. лише чесно признавшись собі у своїй відповідальності за те, що трапилося, можна подолати безвихідь , й мужньо піднятися знов на боротьбу за   людяність, милосердя та відданість   своїй мрії.

  не злякатися серед юрби, йти крізь життєві труднощі, любити й сподіватися можливо лише з чесністю і наполегливістю. 

«…його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю». «хай воно загориться без вогню й диму… втечу… піду за дунай, може, ще там люди не пособачились…» «не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… ех, піду, де воля, де інші люди…» «се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. але за хвилину віконце згасло, і остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. остап непомітно для себе зітхнув…» «дивне почуття охопило остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. в один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки». «та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? хіба його батько, мати, соломія, навіть дідусь його, що ходив у січ, а потім різав панів в умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати остапа за сміливе слово». «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». «і враз остапові зробилось весело і легко, він почувся на волі. молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…» «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…» «остап теж не боявся смерті. йому тільки хотілось перед смертю побачити соломію». остап про соломію: «вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш». «половина мене лежить на дні дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…» остап є уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити навіть найвищу ціну — життя. на початку повісті ми бачимо молодого парубка, котрий дуже любить свою землю: «ко-жен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — усе це було йому знайоме, промовляло до йо-го». вольнолюбивий характер остапа сформувався завдяки дідовим розповідям про козацьку вольницю. життя в неволі змушувало його душу бунтувати проти наруги над людьми. остап сам постраждав від свавілля: пан позбавив його коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущався з його діда. рішення тікати з рідної землі виникло в юнака після погрози пана віддати його в рекрути, із живого шкуру зідрати. це рішення було для остапа дуже важким, адже залишав він найближчих людей — діда та кохану соломію. вони зустрінуться із соломією після того, як та теж вирушить у далеку путь на пошуки волі. остап розумів, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнення мети ладен був пройти крізь пекло. так і сталося: поранення після переправи через дунай, двобій із голодним вовком, взяття у полон турецькими жовнірами, смерть соломії… він скоротав свій вік на самоті, переможений, але не скорений, маючи єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні дунаю. таку дорогу ціну довелося заплатити остапу за свободу.

джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua