Доберіть заголовок до кожного розділу повісті Гуси лебеді летять
​

прокинувшись від сну, бачу, що всі здорові, у вікно світить ласкаве сонечко. 1 мені легко на душі, я щасливий. бачу неправду, бачу зло — і мені погано, я відчуваю себе нещасливим. якби всі люди на землі оновили б свої душі, стали б справедливими, чуйними — світ став би зовсім іншим. ніхто б нічого не крав, ніхто б нікого не вбивав, тільки правда йшла б попереду, а ми всі йшли б за нею. отоді я був би дуже щасливий. боляче мені, коли бачу бідних дітей та немічних старих людей. я відчуваю себе тоді нещасливим. чи багато чого людині в житті треба, щоб бути щасливою? приголубила бабуся, поцілувала перед сном — і я засинаю, і мені так хороше, відчуваю я себе цілком щасливим.бути щасливою людиною — це значить володіти щастям. а що таке щастя? щастя — це почуття повного задоволення. з цього виходить, що щастя — це стан людини. а, як відомо, стан вічний не буває. значить, повністю і завжди щасливої людини не буває. але ж інодія відчув себе щасливим третього жовтня. у цей день я святкував свій день народження. рано-вранці по телефону мене поздоровив мій куратор. коли прийшов до колежу, то отримав багато поздоровлень і подарунків від однокласників. після колежу поїхав додому, а хата повна гостей. у цей день я отримав три телеграми — мене вітали друзі, які живуть далеко і яких я не бачив кілька років. мене поздоровляли сусіди, і я відчував у цей день той самий стан, назва якому — щастя. може, завтра, через місяць чи через рік все зміниться. але не будемо заглядати далеко вперед.я розповів про почуття щастя на прикладі одного дня. певен, що будь-яка людина гідна щастя. але воно не приходить само по собі, до нього треба вперто йти. кожна людина уявляє його по-різному. але щастя залишається щастям і його вистачить на всіх. так будьмо всі щасливі!

це головна думка а по темі можеш росказати що відбувається в повісті земля

багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі «людина і земля». вона порушена в творах нечуя-левицького, панаса мирного, карпенка-карого, ольги кобилянської.  о. кобилянська — письменниця буковини. вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. дуже важко жилось трудовому буковинському селянству. щоденна виснажлива праця, часте недоїдання, холод, злидні — це ввійшло в буденний ритм життя. та для багатьох земля так і залишилась мрією. вона, як марево, то з'являлась, то зникала, залишаючи тугий біль у серці селянина.  у повісті о. кобилянської «земля» проблема влади землі над людиною зазвучала по-новому. вона змалювала панораму життя малоземельного і безземельного селянина буковини. важким було тодішнє життя селян. багато сімей розорялися і змушені були мандрувати в пошуках заробітку. вони дешево продавали свою силу. так проминали молоді літа багатьох людей. єдиним, що могло врятувати селян, була земля. мрії, думки про неї надавали сили тим, хто її не мав. та земля не завжди робила щасливими тих, хто її мав.  саме такі сім'ї показані в повісті «земля». докія чоп'як — це жінка, яка не мислить свого щастя без ґрунту, без тієї маленької нивки, яку вона так оберігала від свого марнотратного чоловіка.  вона все життя провела тут, біля землі. а коли відчула, що нездужає, що сили її, віддала свою зовсім юну дочку заміж за тодорику. мати не зважає на те, що хлопець зовсім не подобається дівчині. головне, що він має поле.  рабами землі є івоніка федорчук і його дружина марійка. вони перебувають під магічною владою землі. подружжя федорчуків було безземельним. обоє тяжко працювали, відмовляли собі в усьому. нарешті федорчуки купили землю за гірко зароблені гроші.  івоніка докладає всіх зусиль, щоб земля його родила гарно. обробляє він ниву впору, працює на ній до самого забуття. йому додавала сили думка про майбутній врожай. головне для івоніки та його дружини — земля, праця, честь хлібороба. федорчуки вірили, що земля принесе щастя їм та їхнім синам михайлу та саві. михайло дуже любить працю, він пройнявся поезією землеробства. батьки дуже любили свого старшого сина. а молодший — сава — зовсім по-іншому ставиться до землі й батьків. він впертий, до того ж ледачий, працювати на землі не любить. всупереч батькам сава покохав рахіру. це була дівчина дуже лукава і хитра, трохи злодійкувата. але сава не може без неї. він розуміє також, що земля — це життя. і він стає на шлях братовбивства: «за землю підняв сава руку на свого брата, лиш за як одинак надіявся колись дістати всю землю». сава вчиняє страшний злочин, за який оправдати його не можна.  розбилися вщент мрії федорчуків. земля, так тяжко зароблена, не тільки не принесла щастя, а й стала причиною страшного горя.  старий івоніка втратив все. не стало в нього двох синів, і разом з тим немилою стала йому земля. аж тепер зрозуміли батько й мати, що недобре вчинили по відношенню до анни, нареченої михайла. реалістичне зображення дійсності зумовило правильне висвітлення основної проблеми твору — влади землі.  трагедія родини федорчуків зрозуміти, що не людина має бути рабом землі, а земля повинна приносити радість людині. 

вона патріотка свого сердця

народився у чугуєві в україні, походить з родини військового поселенця. одним із його предків був український козак ріпа. хлопцем учився у місцевій іконописній майстерні. в 20 років подався до столиці російської імперії - санкт-петербургу.

з 1883  року в петербурзькій малювальній школі, у 1864-1871    роках  — у петербурзькій академії мистецтв (учень і. кримського), яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до італії  і франції

за конкурсне полотно «христос воскрешає дочку іаіра» рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном в якості академічного пенсіонера за державний рахунок.

рєпін самовільно скоротив перебування за кордоном, де був у 1873-1876  рр., хоча витратив час на вивчення музейних збірок та творів сучасних французьких майстрів. більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в паризькому салоні, незважаючи на заборону петербурзької академії. сам малював відносно мало. для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «садко у підводному царстві» (1876). за пізнішими оцінками найбільш цікавими були етюди монмартру та веля.