УКР ЛИТ НОВЕЛЛА КОБЕЛИНСЬКА ​

остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який

відчуває відповідальність за себе, за свій спосіб життя та за тих, хто близький йому. він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та соломії. його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.

  соломія — волелюбна, у боротьбі за волю вона виявляє справжній героїзм, рішучість і наполегливість. загубившись у плавнях, ця ніжка і безстрашна жінка не опустила рук у розпачі, а «зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто й завзято, з вірою, що її широкі і високі груди зламають усі перешкоди». вольовий і сміливий характер соломії автор характеризує так: «спокійною, грізно-спокійною» з'явилась соломія до турецької жандармерії; такою ж «спокійною» вона й вийшла зі страшною звісткою, що остапа передадуть російській владі.

барокко свойственны контрастность, напряжённость, стремление к величию и пышности, к слиянию искусств.

і ось через декілька хвилин я вже занурилась у інший світ – світ дуже цікавої книги, де мої однолітки ява рень і павлуша завгородній, по іншому – іван васильович і павло денисович дуже веселі, винахідливі та дружні хлопці. надзвичайно захопило мене те, що хлопці дуже хотіли стати винахідниками. в їхніх мріях було викопати метро під свинарником, зробити підводний човен, вони намагаються влаштувати справжню кориду з коровою контрибуцією, беруть участь у театральних постановах разом з однокласниками – звичайно, все це не без пригод і не без гумору!

найяскравішою подією книги для мене стала історія, яку розповідав павлуша. ця історія сталася з явою. коли він через переекзаменовку, з павлушею поїхав шукати острів посеред плавнів, щоб там жити як робінзон крузо. а натомість павлуша прозвав яву робінзон кукурудзо. багато гумору у цій ситуації, але як приємно, що друг підтримав яву та не покинув у скрутну хвилину.

хлопці один одному підходять за характером, обидва бешкетники. ява любить морозиво і якось з’їв аж вісім порцій за один раз. а павлуша полюбляє вареники з вишнею і за раз може з’їсти цілу миску. друзі – не розлий вода. читаючи майже детективні історії щоденних клопотів яви з павлушею, дивуєшся їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й інтенсивні переживання. вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи. ява та павлуша щиро хочуть стати справжніми героями і ощасливити світ: зробити його кращим, світлішим і щирішим до всіх.

якщо спитати мене, який герой мені більше припав до душі, мабуть не зможу відповісти на це питання, сприймаю друзів лише разом. тому найбільшою трагедією книги для мене стала третя частина, коли вони посварилися. але радувало те, що навіть у сварці хлопці завжди думали лише один про одного. пригадували своє знайомство на баштані під час гри у єгипетських фараонів на пірамідах з кавунів та інші свої пригоди. хлопці дуже сумували один за одним, за можливістю поспілкуватися, але гордість не давала їм можливості товаришувати як і раніше. та якою радісною подією стало для мене примирення товаришів! зараз я чітко розумію, що треба цінувати дружбу та у сварках не соромитися робити перший крок, щоб розібратися.

на мою думку, трилогія всеволода нестайка «тореодори з васюківки» – не просто весела дитяча книжка з чудовою мовою і гумором. це посібник дружби і доброти. і поки на землі буде дружба, книжку нестайка будуть читати. я дуже пишаюся тим, що цю книгу читали мої батьки, прочитала її і я та, сподіваюся, будуть читати мої діти.

андрій — білогвардійський офіцер, шовініст за своїми переконаннями. слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до рідного брата й рідної землі. батьківщиною йому стала росія, а оверкові він кидає в обличчя: «мазепа проклятий», «петлюрівське стерво». вірнопідданий служака, вояка «за веру, царя и отечество», герой сарикамиша й евзурума, він знехтував батьківським заповітом, гукнувши оверкові: «проклинаю тебе моїм руські серцем, ім’ям великої росії — матінки…».

панас, як і андрій та оверко, — жорстокий, безжальний. іменем батька махна з посмішкою на вустах він власноручно вбиває оверка, забувши про батьківський заповіт, проклинаючи брата «великою ненавистю і долею щербатою». у панаса інший світогляд, ніж у оверка: «…ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, зли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття».