Про що вмовляв Лях Самійла?

на мою думку:

сильна людина - це та людина, яка бачить перед собою поставлену мету, йде до неї впевнено, не зупиняється і не опускає руки перед труднощами. сильна людина не буде постійно шукати проблему навколо себе. вона не боїться поразки, бо поразки вчать її перемагати і роблять її справжньою! сильна людина визнає свої помилки і бере на себе відповідальність за них. вона діє згідно принципу - "не стоит прогибаться под изменчивый мир - пусть лучше он прогнётся под нас". і нарешті - сильний той, хто ніколи не говорить про свою силу, не боїться показати свої слабкості і не боїться зізнатися що йому хтось потрі!  

як і решта неокласиків, рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «на світі є співучий лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «чумаках» чи поемі «сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «моя апологія, альбо самооборона», «більшовик», київ, ч.216, 23 вересня 1923). така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом нквс у 1931, після чого він майже рік просидів у лук'янівській тюрмі. після ув'язнення остап вишня забрав його до себе в харків на кілька днів у гості. його товариші-неокласики м. драй-хмара, п. филипович, м. зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

після ув'язнення, з 1931 року творчість рильського зазнає змін, і в збірці «знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. його творчість поділилась на два річища  — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його.

у ранній творчості павло тичина оспівував духовне і національне відродження українського народу, його волелюбність і державотворчу роль, а у пізній творчості він оспівував комуністичну партію.

розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.термін «розстріляне відродження» належить єжи ґедройцю. вперше це формулювання з'явилося у листі єжи ґедройця до юрія лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення ґедройця підготував лавріненко: «щодо назви. чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „розстріляне відродження. антологія 1917–1933 etc.“ назва тоді звучала би ефектно. з другого боку, скромна назва „антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. що ви думаєте? » антологія «розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом єжи ґедройця у бібліотеці паризької «культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. за це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в україні нараховувалося 5000 письменників).початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт михайла ялового і самогубство миколи хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «слово».кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. тоді, «на честь 20-ї річниці великого жовтня» у соловецькому таборі особливого призначення за вироком трійки розстріляний лесь курбас. у списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були микола куліш, матвій яворський, володимир чеховський, валер'ян підмогильний, павло филипович, валер'ян поліщук, григорій епік, мирослав ірчан, марко вороний, михайло козоріс, олекса слісаренко, михайло яловий та інші. загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.