Вчинки в яких проявляеться якості характера у захара беркута

    мы часто всей семьей бывали в лесу. однажды, катаясь на лыжах, в чаще видели лося. казалось бы, лось - обыкновенное животное для татарстанской природы. но, когда он стоял недалеко от нас, задевая крупными рогами обсыпанные пушистым снегом ветки деревьев, какой восторг охватил нас! и мы шепотом говорили друг другу: "смотри, смотри - лось". невольное уважение зародилось у нас к лесу в целом, который мы воспринимали как дом для многих животных и птиц и куда мы пришли как бы в гости. и такие необычные лесные встречи у нас случались не раз. как-то старшему сыну в школе дали написать сочинение об осеннем лесе. в сентябре мы всей семьей сели на велосипеды и поехали в лес за грибами, заодно было решено набраться впечатлений для сочинения.оставили велосипеды в укромном месте, а сами пошли по лесу искать грибы. я останавливала сыновей и обращала их внимание на красоту осенней природы: мы любовались пышными елями, высокими соснами, покрытыми золотыми листьями березами и красными осинами, укромными полянами.но вот мы со старшим сыном не то чтобы заблудились, но остались одни в зарослях леса, стали кричать "ау, ау! ", вышли на колею с крутым поворотом. вдруг услышали топот, остановились. и тут прямо на нас выскочил крупный серый заяц с длинными ушами и такими же длинными пружинистыми ногами. видимо, он испугался наших криков. и люди, и заяц от такой неожиданной встречи застыли на месте и несколько секунд смотрели друг на друга. наконец серый опомнился и боком в высоком прыжке нырнул прямо в кусты.как же часто потом мы рассказывали родным и друзьям об этой удивительной встрече, с восторгом вспоминали, какие у зайца были глаза. - большие и косые, - убеждал сын, - а ноздри ходили ходуном. и еще он громко дышал, наверное, от страха.замечательное сочинение о лесе написал сын. он получил за него пятерку и потом еще долго хранил эту школьную тетрадку.

казка - це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події. орієнтація на вимисел є однією з найважливіших жанрових ознак казки. сюжет казкового твору завжди утверджує перемогу добра над злом. нерідко казка завершується традиційною формулою: «ось вам казка, а мені бубликів в’язка», «і стали вони жить-поживать, добра наживать» та ін. казкових персонажів прийнято поділяти на злотворців, добротворців та знедолених.

вважається, що казка генетично пов’язана з давньою міфологією. її становлення відбувалося шляхом перетворення міфологічних структур, що поступово втрачали зв’язок з ритуальним дійством, у них послаблювалася віра в істинність міфічних подій, розвивалася вигадка, втрачалася етнографічна конкретність, відбувалася заміна міфічних героїв звичайними людьми, причому увага переносилася з колективної долі на, життя окремої людини.

за змістом і художніми особливостями казки поділяються на кілька різновидів. це казки про тварин, чарівні та побутові казки.

звичайно, казка, як ми звикли, це щось фантастичне, але якщо розмірковувати, то можна віднести казку до реальності. адже ми живемо у казковій країні, де відбувається іноді дещо незвичне, фантастичне. якщо кожна людина згадає свої моменти у житті, які їх здивували, то люди замисляться: а чи правда казка-реальність? тобто все що відбувається з нами - це вже казка, у яку ми потрапили!

хлібний ,хлібороб , хлібець, хлібок

і ось через декілька хвилин я вже занурилась у інший світ – світ дуже цікавої книги, де мої однолітки ява рень і павлуша завгородній, по іншому – іван васильович і павло денисович дуже веселі, винахідливі та дружні хлопці. надзвичайно захопило мене те, що хлопці дуже хотіли стати винахідниками. в їхніх мріях було викопати метро під свинарником, зробити підводний човен, вони намагаються влаштувати справжню кориду з коровою контрибуцією, беруть участь у театральних постановах разом з однокласниками – звичайно, все це не без пригод і не без гумору!

найяскравішою подією книги для мене стала історія, яку розповідав павлуша. ця історія сталася з явою. коли він через переекзаменовку, з павлушею поїхав шукати острів посеред плавнів, щоб там жити як робінзон крузо. а натомість павлуша прозвав яву робінзон кукурудзо. багато гумору у цій ситуації, але як приємно, що друг підтримав яву та не покинув у скрутну хвилину.

хлопці один одному підходять за характером, обидва бешкетники. ява любить морозиво і якось з’їв аж вісім порцій за один раз. а павлуша полюбляє вареники з вишнею і за раз може з’їсти цілу миску. друзі – не розлий вода. читаючи майже детективні історії щоденних клопотів яви з павлушею, дивуєшся їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й інтенсивні переживання. вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи. ява та павлуша щиро хочуть стати справжніми героями і ощасливити світ: зробити його кращим, світлішим і щирішим до всіх.

якщо спитати мене, який герой мені більше припав до душі, мабуть не зможу відповісти на це питання, сприймаю друзів лише разом. тому найбільшою трагедією книги для мене стала третя частина, коли вони посварилися. але радувало те, що навіть у сварці хлопці завжди думали лише один про одного. пригадували своє знайомство на баштані під час гри у єгипетських фараонів на пірамідах з кавунів та інші свої пригоди. хлопці дуже сумували один за одним, за можливістю поспілкуватися, але гордість не давала їм можливості товаришувати як і раніше. та якою радісною подією стало для мене примирення товаришів! зараз я чітко розумію, що треба цінувати дружбу та у сварках не соромитися робити перший крок, щоб розібратися.

на мою думку, трилогія всеволода нестайка «тореодори з васюківки» – не просто весела дитяча книжка з чудовою мовою і гумором. це посібник дружби і доброти. і поки на землі буде дружба, книжку нестайка будуть читати. я дуже пишаюся тим, що цю книгу читали мої батьки, прочитала її і я та, сподіваюся, будуть читати мої діти.