ОЧЕНЬ ОЧЕНЬ Доповісти про розвиток української драматургії та театру 70–90 років ХІХ століття .

наступного літа юрко повернувся до села, як і раніше його радісно зустрічали хлопці, а йому було соромно дивитись їм в очі, але він тепер вислухав кожного і радів їхнім розповідям. він стояв і подумки шукав навколо тосю. і ось, нарешті, сором’язливо вона вийшла з хати з вудочкою, привітно усміхнулась юркові і запропонувала усім разом підти до річки.

«тіні забутих предків» — один із найбільш зворушливих творів про кохання. героїв цієї повісті івана та марічку називають українськими ромео та джульєттою. розповівши трагічну історію кохання гуцулів, м. коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.  любов івана та марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що життя палійчуків і гутенюків. дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. між ними повна гармонія, взаєморозуміння. обоє — діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє — талановиті музиканти: іван грав на флоярі, а марічка обзивалася до нього своїми співаночками. сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу.  але доля склалася по-іншому. іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула марічка. ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. все, що робив іван після смерті марічки, — це були спроби жити новим життям, забути кохану. майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям «ведмедем, який зализує свої рани». потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. але ж усі ці спроби були марними. нове життя не приносило ні радості, ні щастя. царинка і маржинка — слабка заміна того, що називають сім'єю. бо дружина палатна не була марічкою! а саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. і неправда, що івана зжив зі світу юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. а якщо її немає, то й він не повинен жити — це вже суперечило б його людській сутності. ось так я розумію трагедію гуцульських ромео та джульетти.  звичайно, література і життя — це не одне й те ж. життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. але, перечитуючи повість м. коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки марічки:   ізгадай мні, мій миленький, два рази на днину,  а я тебе і сім раз на годину.  люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою м. коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих — івана та марічку. 

воля душі – це абстрактне явище, це порив бажання  людини до нових, чистих та прекрасних висот, без богемного бруду та отруйно „рожевої” фальші, які вичікують у кожному темному провулку нашого необізнаного та небезпечного життя.

воля душі – це ривок до небес, це пристрасна ейфорія людських почуттів, емоцій, переживань, вражень. вони невпинно, ніби в ритмічному танку: то поєднуються, то розділяються, то притягуються, то знов, відштовхуються.

перша частина книга присвячена подорожі до ліліпутії – маленьких чоловічків, які досягли великих успіхів у і, будівництві та механіці. вони  такими смішними, намагаючись здаватися великими міністрами, мудрими та розумними людьми. ліліпутія – це манесенька країна, але в ній такі самі проблеми, як і в ії. на чолі держави стоїть імператор. але його претензії такими смішними гулліверу, як він тримає «шестидюймового чоловічка» на долоні.  імператор стурбований двома лихами в його країні. перше лихо – це те, що у ліліпутії існують дві ворожі партії  тремексенів і слемексенів. причина їх ворожнечі – висота підборів. вони нагадують ворожі партії вігі і торі в ії. друге лихо це запекла війна з блефуском. причина цієї війни гуллверу здається смішною та незначною: жителі ліліпутії і блефуску ніяк не вирішать з якої сторони розбивати яйце: з гострої чи тупої. на мою думку це не така вже й значна причина, щоб влаштовувати війну. такою була війна ії з. імператор ліліпутії захотів за сили гуллівера завоювати всю імперію.