Редакцію якого журналу неначебто представляв фотограф Анч?

повість відрізняється від оповідання перш за все тим, що вона більш-менш послідовно витримана в рамках певного літературного стилю. у повісті, як правило, дійсність відображається не безпосередньо, а постає перед нами у світлі авторської інтерпретації, забарвлена певним художнім осмисленням.

по́вість  — епічний прозовий   твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом,  а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом  та оповіданням.

оповіда́ння  — невеликий прозовий  твір, сюжет  якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.

ліричний герой вірша горить бажанням перетворити світ. він уявляє собі, що все буде раціонально, з користю: зорі — дітям, барви -— гарній дівчині, щоб її покохав хлопець. герой сповнений радості життя, яку дає природа — гамірливий ярмарок, і напівіронічно, напівжартівливо скаржиться, що в ній немає ладу, якого б йому хотілося.

  виявляється, що подібне "бажання" м. семенко може здійснити сам і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії м. семенка, виглядає дещо дивним. він стягує місяця й дає йому "березової каші", роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці маші дарує весняні берези, щоб її покохав петька. михайло семенко любить постійні зміни, постійну динаміку. його не влаштовує навіть сама природа, він називає її "" і прагне, щоб її "чорти вхопили", адже його "бажання" неможливо виконати.

грошей, напевне, прагнуть усі люди на землі. але для когось гроші — це просто засіб існування, своєрідна ланка в ланцюжку «праця — гроші — матеріальні тя духовні блага». а є люди, для яких гроші — сенс життя, його мета. такі люди живуть заради грошей, заради якось сліпого накопичення. причому свої гроші вони майже не витрачають. єдиний достойний вклад грошей, на їхню думку, — це той, що знову таки дасть якийсь прибуток, принесе нові гроші.

про згубний вплив грошей за всю історію людства сказано і написано дуже багато. і хоча, мабуть, ніщо ніколи не зможе запобігти новим проявам цієї «хвороби», мудрі світу цього невтомно нагадують нам про ту шкоду, що можуть завдати людині гроші. своєрідним попередженням людям-грошолюбам є п'єса івана кар-пенка-карого «стотисяч».

у комедії «сто тисяч» автор на прикладі невеликого періоду життя головного героя п'єси герасима калитки показав, наскільки згубним буває вплив грошей на людину, до чого може призвести жага багатства, жадоба др наживи. герасим калитка прагне збагачення: він скуповує землі збанкрутілих поміщиків і бідних селян, накручує відсотки на борг своєму кумові, на всьому економить у повсякденному житті. він заздрить багатієві пузирю, у якого величезне господарство і повно грошей. аж ось доля звела його з невідомим, який запропонував йому купити фальшиві гроші, які аж ніяк не відрізниш від справжніх.

мабуть, у таких шахраїв, яким був невідомий, дуже розвинена інтуїція. вони відчувають людей, які живуть заради накопичення і вже підпали під страшний вплив грошей. звісно, герасим з його жадобою до збагачення не міг відмовитися від такої «операції». він настільки захоплений жадобою до наживи, що не помітив найпростішого обману і став жертвою хитрішого від себе шахрая. зрозумівши, що його обманули, калитка не намагається навіть поміркувати над тим, чому так сталося, що до цього призвело, він одразу кинувся вішатися, бо, на його думку, «краще смерть, ніж така потеря».

отже, іван карпенко-карий в образі герасима калитки розкрив проблему згубного впливу грошей на людину, показав, які зміни відбуваються в свідомості й характері людини через надмірну пристрасть до грошей. його п'єса — це своєрідне попередження іншим калиткам про можливі наслідки непомірної жадності.

важко не погодитись з думкою, що з усіх утрат — утрата часу найтяжча. ця істина відома людям здавна, та, на жаль, мало хто на неї зважає.

по-перше, ми завжди кудись спішимо, намагаємось встигнути все й одразу, аби досягти омріяних висот. а насправді, щоб бути успішним, потрібно вміти організувати свій час і робити те, що нам подобається, до того ж якісно.

по-друге, отак рвучись вперед, ми забуваємо про те, що наш дорогоцінний час ми маємо приділяти ще й близьким людям, а ми його витрачаємо на матеріальне й скороминуще.

яскравим прикладом моїх думок можуть бути праці григорія сковороди, де представлена ідея сродної праці. він вважав, що людина, аби реалізувати себе, повинна займатися тим, для чого була народжена. продовжуючи його думки, можу сказати, що займаючись справою свого життя, людина не марнує свій час, а, отже, використовує його на благо собі.