Скасти твір-роздум "Коломийки-ніби розсипане намисто з перлів"

Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Руслана, гурт "Мандри" та інші.

Отже, коломийки — це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які часто не мають сталого змісту: "Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу". Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі нам записи належать до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, — сербські "коло", чеські "до колочка", болгарський "хоро".

Объяснение:

сава:   він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.  але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!   тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а григорій усе приносив йому пачку з гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. в тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на великдень, на храм і на новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. а вже найліпша була для нього рахі  михайло:   і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.  сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".

тому що данилко дуже зрадів і сказав що любить весну і лелек ще тому що лелеки прилітають навесні,у тексті вказано,що данилко любить ту пору коли вона вкрита пташиними зграями.