Відміні риси характеру у робин гуда та іллі муромця

​

Робін Гуд – легендарний благородний розбійник, який грабував жадібних багатіїв і роздавав гроші біднякам.

Ілля Муромець — це богатир, подвиги якого захоплюють і оспівуються людьми. Він сильний, безстрашний, рішучий та мудрий витязь. Ніколи не звертає з обраного шляху, завжди рухається прямо, не уникаючи перешкод і небезпек.

Объяснение:

юрко йшов старим дубовим лісом, вдихав свіже повітря й радів, що рано встав і сам іде на риболовлю.тільки закинув вудку, як почув ззаду гупання. він так і знав, що приплететься тося, як збиралася. настрій у нього одразу зіпсувався. звинуватив дівчину, що саме через неї не ловиться. поверталися з річки вдвох. юрко почав розповідати, як вони з батьком піймали величезного сома. тося захоплено слухала, а хлопець натхненно вигадував далі.раптом діти побачили, як поміж кущів іде дика качка з каченята ми. юрко побіг і почав ловити пташат. качка-мама кричала з відчаєм, намагаючись захистити своїх діток. тося теж просила юрка випустити каченят — вони ж без води не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приручить.вдома юрко випустив каченят, намагався їх напоїти, нагодувати, але ті були налякані й нічого не хотіли. хлопець вирішив, що каченята його бояться, й гайнув гуляти з хлопцями. тося теж хотіла піти бо любила розповіді юрка — їй здавався чарівним той світ знань, що відкривався перед нею.юрко ж не любив, що за ним нав'язливою тінню волочиться якесь дівчисько.тося пішла подивитися на каченят, а ті ледве дихали. дівчинка зібрала їх у пазуху й побігла до річки. пустила на воду, а пташенята не могли вже й пливти. не з'являлася й мама-качка. юрко привів хлопців показати диких каченят, але побачив порожній ящик. здогадався, що це тосина робота, і, подумки погрожуючи дівчинці, побіг на річку. там грізно закричав на тосю, а хлопці, зрозумівши, у чому справа, теж кинулися в річку, підштовхували й підтримували каченят, щоб попливли.після того юрко не товаришував із сільськими хлопцями. а скоріше, вони з ним.перед від'їздом бігав на річку, сподіваючись побачити качку із живими каченятами. але не побачив. і тося не підійшла попрощатися.хлопчик відчув пекучий

дружба - це велика цінність                    виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла.          цицерон                    однією з основних духовних потреб людини є спілкування. спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. у великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.          хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.                    хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (колумбійське прислів'я)                    у дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга.                    ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (жан де лабрюйер)                    не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. у приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.                    не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (ф. де ларошфуко)                  для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. у літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. наприклад, граф монте-крісто з одноіменного роману о. дюма або робінзон крузо д. дефо. обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата фаріа та п'ятницю.          але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною.                    не так тії вороги,          як добрії люди          — і обкрадуть жалкуючи,          плачучи           і на тім світі, добряги,          тебе не забудуть.          (т. шевченко)                    отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. і для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом.