Прокоментуйте слова Миколи Костомарова про те, що в "Чорній раді" зображено "и могущество, и слабость духовной жизни народа"

1.б

2.б

3.а

4.б

5.а

6.спідничка-модна, картата.

рюкзачок-яскравий.

вкедмедик-пухнастий, жовтий.

лялька-золотокоса.

7.оленка почервоніла, бо мама замість того щоб купити собі чобітки, татові шапку купила донечці ляльку і ведмедика.і тепер мама зустрічае первий сніг у літніх чобітках, а тато без шапки.ось чому почервоніла оленкаж.

8.оленка вимагала купити їй ляльку і ведмедика.так робити не гарно, бо мама хотіла купити собі чобітки, татові шапку.та цього не зробила, бо купила донечці ляльку, ведмедика.в зимку мама первий сніг зустрічае в дітніх капцяз, а тато без шапки.

"шукай пригод- і життя буде веселіше! "-таке ось твредження підвласне справжній позитивній людині.а отже і мені.

  мені здається що без пригод прожити взагалі неможливо , а якщо і можливо ,то невесело.навіть у дитячих творах автори закликають дітей до різних цікавинок та загадок,які ті звичайно прагнуть розгадати.але це так тому,що автор намагається змалечку привити до дітей пригодницькі риси характеру та прагнення до цікавого та нового.

пригоди-це не тільки нові подорожі та таємничість,а й спосіб за якого наше життя стає набагато яскравіше.тож давайте шукати пригоди і я впевненний , що ці пригоди знайдуть !

весілля  — одне з таких свят. про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радісного, у когось — складного й драматичного. але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає. найголовніша  особливість весілля  — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. а  драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії. «сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. і в кожному акті — скарби усної народної  творчості. під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. а тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. під час сватання старости обов’язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль. у кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». напередодні весілля влаштовували  дівич-вечір  — символ прощання нареченої з вільним життям. дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії піснями. «а брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. у багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту. у весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. за цими творами можнавивчати психологію  наших предків. і, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна – те, що так потрібно всім і завжди.

епітет — це засіб художньої образності, який підкреслює суттєву властивість певного предмета, явища, йому поетичної яскравості, індивідуалізуючи його.

порівнянням (лат. comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим пред­метом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві.

метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. на­приклад: вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів, во­гонь почуттів, час біжить, сонце усміхається, ліс спить. різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. наприклад: блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії.

гіпербола (перебільшення) – словесний зворот, у якому ознаки описуваного предмета подано в перебільшеному виді з метою звернути на них особливу увагу читача.

гіпербола (в перекладі з грецького - перебільшення) - це стилістична фігура, або художній прийом, який полягає в навмисному перебільшенні деяких властивостей зображуваного предмета або явища для створення більшої виразності і, відповідно, посилення емоційного впливу від них. гіпербола може проявляти себе в кількісному перебільшенні (наприклад, «ми не бачилися сто років») і втілюватися в образному вираженні (наприклад, «ангел мій»). це художній засіб виразності можна назвати тропом, так як гіпербола - це тільки перебільшення, вона лише виділяє, підкреслює ті чи інші властивості предмета чи явища, не змінюючи їх образного змісту.

анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій; -це єдинопочаток; одна з риторичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

чому я так чому любов до тебе ві чому тебе забути я не в скажи мені, о милий! (маша ришитюк)

рефрен (від французького слова, що означає "повтор") — повторення групи слів, рядка або кількох віршованих рядків наприкінці строфи або групи строф. у пісні називається приспівом. у прозових творах рефрен — це фраза, яка повторюється час від часу, щоб наголосити певну думку, звернути на неї особливу увагу. чи я в лузі не калина була,

чи я в лузі не червона була?

взяли ж мене поламали

і в пучечки пов'язали —

така доля моя!

гірка доля моя!

чи я в полі не травиця була,

чи я в полі не зелена росла?

взяли ж мене покосили

і на сіно посушили!

така доля моя!

гірка доля моя!

чи я в полі не пшениця була,

чи я в полі не зерниста була?

взяли ж мене та й

і в снопики пов'язали —

така доля моя!

гірка доля моя!