Яка поезія Лесі Українки може бути епіграфом до її життя? Чому?​

дружба - це велика цінність                    виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла.          цицерон                    однією з основних духовних потреб людини є спілкування. спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. у великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.          хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.                    хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (колумбійське прислів'я)                    у дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга.                    ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (жан де лабрюйер)                    не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. у приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.                    не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (ф. де ларошфуко)                  для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. у літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. наприклад, граф монте-крісто з одноіменного роману о. дюма або робінзон крузо д. дефо. обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата фаріа та п'ятницю.          але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною.                    не так тії вороги,          як добрії люди          — і обкрадуть жалкуючи,          плачучи           і на тім світі, добряги,          тебе не забудуть.          (т. шевченко)                    отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. і для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом. 

1. образ карпа

2. образ ларвіна 

3. образ мотрі

4.образ мелашки 

епітет — це засіб художньої образності, який підкреслює суттєву властивість певного предмета, явища, йому поетичної яскравості, індивідуалізуючи його.

порівнянням (лат. comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим пред­метом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві.

метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. на­приклад: вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів, во­гонь почуттів, час біжить, сонце усміхається, ліс спить. різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. наприклад: блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії.

гіпербола (перебільшення) – словесний зворот, у якому ознаки описуваного предмета подано в перебільшеному виді з метою звернути на них особливу увагу читача.

гіпербола (в перекладі з грецького - перебільшення) - це стилістична фігура, або художній прийом, який полягає в навмисному перебільшенні деяких властивостей зображуваного предмета або явища для створення більшої виразності і, відповідно, посилення емоційного впливу від них. гіпербола може проявляти себе в кількісному перебільшенні (наприклад, «ми не бачилися сто років») і втілюватися в образному вираженні (наприклад, «ангел мій»). це художній засіб виразності можна назвати тропом, так як гіпербола - це тільки перебільшення, вона лише виділяє, підкреслює ті чи інші властивості предмета чи явища, не змінюючи їх образного змісту.

анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій; -це єдинопочаток; одна з риторичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

чому я так чому любов до тебе ві чому тебе забути я не в скажи мені, о милий! (маша ришитюк)

рефрен (від французького слова, що означає "повтор") — повторення групи слів, рядка або кількох віршованих рядків наприкінці строфи або групи строф. у пісні називається приспівом. у прозових творах рефрен — це фраза, яка повторюється час від часу, щоб наголосити певну думку, звернути на неї особливу увагу. чи я в лузі не калина була,

чи я в лузі не червона була?

взяли ж мене поламали

і в пучечки пов'язали —

така доля моя!

гірка доля моя!

чи я в полі не травиця була,

чи я в полі не зелена росла?

взяли ж мене покосили

і на сіно посушили!

така доля моя!

гірка доля моя!

чи я в полі не пшениця була,

чи я в полі не зерниста була?

взяли ж мене та й

і в снопики пов'язали —

така доля моя!

гірка доля моя!

1. г

2.в

3. 1-а

2-г

3-б

4-д вродк