Складіть порівняльну характеристику Мухи і Бджоли з однойменної
байки Леоніда Глібова .

сколько уже всего и всеми, начиная с античности, написано о счастье, о том, что нужно, чтобы стать счастливым. а счастливым хочет быть каждый, только вот в понятие «счастье» и как его добиться каждый вкладывает свое понимание. счастье, между прочим, так считают специалисты, зависит и от нашего темперамента и от личностных качеств, от того о чем мы мечтаем, чего достигаем, кого любим и с кем а вот местожительство, социальный круг, внешние обстоятельства и благосостояние на счастье оказывают влияние меньше всего.

  - чтобы быть счастливым надо уметь быть . за все: за престижную работу, за приятную новость, за улыбку ребенка, за близких и друзей, за ясный день за все хорошее, что есть в жизни.

- чтобы быть счастливым надо уметь улыбаться. улыбка - это признак счастливых людей. даже если нет поводов для улыбки, вспомните хоть что-то хорошее и - улыбнитесь.

- чтобы быть счастливым, не надо сравнивать себя с другими, не надо постоянно думать, что о вас будут думать другие. счастливый человек не будет на это обращать никакого внимания. иначе он не будет свободным и счастливым. не сравнивайте никогда себя с другими. так или иначе, но всегда найдется кто-то кто умнее, удачливее, красивее, талантливее, чем вы. двигайтесь в своем направлении, не оглядываясь особо по сторонам и не сравнивая.

- чтобы быть счастливым надо уметь во всем находить хорошие стороны и верить в лучшее, как говорится, неудачи, тоже могут научить нас чему-то хорошему. и если научиться жить с ощущением радости, то ты уже счастлив. а радость и счастье обязательно придут.

- чтобы быть счастливым, побольше общайтесь с другими людьми. просто так, без причин. и не жалейте своих слов, эмоций, переживаний и сочувствия в общении. а знакомство с новыми людьми всегда увеличивает вероятность повстречать и удачу и счастье.

- чтобы быть счастливым, надо постоянно заботиться о своей душе и о теле.

- чтобы быть счастливым, надо чаще делать то, что нравится. для кого-то это его профессиональная деятельность, для кого-то игра в шахматы, чтение книг, плавание, не важно, чем вы будите заниматься, важно одно, чтобы вам нравилось.

- чтобы быть счастливым, становитесь иногда детьми и не стесняйтесь этого. если смотришь на мир глазами ребенка - становишься проще и чище, счастливее.

- чтобы быть счастливым, надо уметь наслаждаться тем, что у вас уже есть.

«тіні забутих предків» — один із найбільш зворушливих творів про кохання. героїв цієї повісті івана та марічку називають українськими ромео та джульєттою. розповівши трагічну історію кохання гуцулів, м. коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.  любов івана та марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що життя палійчуків і гутенюків. дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. між ними повна гармонія, взаєморозуміння. обоє — діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє — талановиті музиканти: іван грав на флоярі, а марічка обзивалася до нього своїми співаночками. сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу.  але доля склалася по-іншому. іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула марічка. ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. все, що робив іван після смерті марічки, — це були спроби жити новим життям, забути кохану. майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям «ведмедем, який зализує свої рани». потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. але ж усі ці спроби були марними. нове життя не приносило ні радості, ні щастя. царинка і маржинка — слабка заміна того, що називають сім'єю. бо дружина палатна не була марічкою! а саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. і неправда, що івана зжив зі світу юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. а якщо її немає, то й він не повинен жити — це вже суперечило б його людській сутності. ось так я розумію трагедію гуцульських ромео та джульетти.  звичайно, література і життя — це не одне й те ж. життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. але, перечитуючи повість м. коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки марічки:   ізгадай мні, мій миленький, два рази на днину,  а я тебе і сім раз на годину.  люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою м. коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих — івана та марічку. 

кожній людині   мила своя сторона. на рідній землі людина почувається господарем. тут вона наполегливо трудиться, отримує задоволення від життя. на чужині людина завжди почувається незатишно, залишається чужою, сумує за своєю домівкою. там вона ніколи не почуватиметься вільною та щасливою. їй не вистачає тепла рідного дому, друзів. лише рідна земля дарує кожному з нас впевненість у собі.   любіть свій рідний край,свою землю! тому і кажуть в народі: «для мене той край кращий, де виросли крила мої».

найтяжче журавлям покидати свою домивку та летити у тепли крайи