Сватання до галі козачок у сюжеті повісті в чемериса є

глібов народився 4 березня 1827 року в селі зелений поділ, колишнього хорольського повіту на полтавщині, в родині маєтків магнатів родзянків.початкової грамоти глібова навчила його мати, орина гаврилівна, культурна і освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в 1840 році його віддали до полтавської гімназії.у перші роки перебування в полтавській гімназії л.глібов пробує писати російською мовою. його творча біографія починається віршем «сон», написаним у 1841 році. захворівши л.глібов змушений був залишити гімназію. після одруження і невдалої спроби вступити на медичний факультет київського університету він вступає в1849 р.  до ніжинського ліцею вищих наук князя безбородька. в цьому учбовому закладі в свій час навчався м.гоголь і є.гребінка.з 1855 р. л.і. глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем  історії та ії в дворянському училищі в м.чорному острові, подільської губернії, звідки в 1853 р. переходить на посаду викладача історії та ії в чернігівську чоловічу гімназію.      в цей період і з'являються перші українські байки глібова - здебільшого вільні переклади з крилова. в ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в дусі пісенно-романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.ще в 50-х роках в чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції. активну участь у діяльності цього гуртка бере і глібов з дружиною. внаслідок зусиль глібова з липня 1861 р. починає виходити щотижнева газета «чернігівський листок», у якій вміщувались прозові і поетичні твори глібова під псевдонімами: «ив. кенер», «простодушный». в газеті висвітлювались питання громадсько - культурного життя україни того часу, порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок.  зростання популярності «чернігівського листка» насторожило царських чиновників, які піддали суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали. викриття нелегальної діяльності осіб, зв'язаних тісною дружбою і співробітництвом з л.глібовим, вело до розширення слідства. увесь цей процес привів до того, що царські власті припинили видання «чернігівського листка». цей удар тяжко вплинув на л.глібова. він відходить від громадської діяльності  й залишає чернігів. на кілька років глібов знайшов притулок у ніжині, де він оселився з дружиною, яка тяжко захворіла.    поховавши у ніжині дружину, л.глібов переселився до чернігова, де дістав посаду завідуючого земської друкарні. навколо л.глібова групуються літературні і театральні сили м.чернігова.  за останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час.помер л.і.глібов 10 листопада 1893 року на 66 році життя, від астми і хвороби серця. поховано його в чернігові, де він прожив половину свого життя.

соромиться дивитися в очі;   боїться, що про брехню.

мріяти;   уявляти те, чого нема

дуже швидко  

возникновения масленицы  уходит своими корнями глубоко в древность. масленица - древний славянский праздник, доставшийся нам в наследство от языческой культуры, сохранившийся и после принятия христианства.

это веселые проводы зимы, озаренные радостным ожиданием близкого тепла, весеннего обновления природы. даже блины, непременный атрибут масленицы, имели ритуальное значение: круглые, румяные, горячие, они являли собой символ солнца, которое все ярче разгоралось, удлиняя дни. возможно, блины были и частью поминального обряда, так как масленице предшествовал "родительский день", когда славяне поклонялись душам усопших предков. это всегда был самый веселый и любимый славянский праздник. считалось, что человек, плохо и скучно проведший масленицу, будет неудачлив в течение всего года. целую неделю нельзя было помышлять о делах и заботах. безудержное чревоугодие и веселье рассматривалось как залог будущего благополучия, процветания и успеха.

с принятием христианства она стала предварять великий пост и зависеть от его сроков. по своему обычаю, церковь "назначила" на место языческого праздника свой, специально сдвинув для этого границы великого поста. после этого масленица воспринималась христианской церковью фактически как религиозный праздник и получила название сырной, или сыропустной недели, но это не изменило ее внутренней сути.

масленица празднуется  в последнюю неделю перед великим постом, за семь недель до пасхи. на каждый день масленой недели существовали определенные обряды. в понедельник - встреча масленицы, во вторник - заигрыши. в среду-лакомку тещи приглашали зятьев на блины. в широкий четверг происходили самые людные санные катания. в пятницу - тещины вечерки - зятья звали тещу на угощение. суббота отводилась золовкиным посиделкам. заканчивается сырная седмица прощеным воскресеньем, когда верующие просят друг у друга прощения. поэтому масленичной традицией считается посещение родственников, друзей - чтобы попросить прощения за возможные нанесенные обиды, примириться. а потом без обид и с миром вступить в великий пост.

имя масленицы носит и чучело из соломы, которое обряжают в женскую одежду с масляным блином или сковородой в руках (от блина, круглого и масляного и образовалось название и праздника, и персонажа). с этим чучелом весело проводили время всю масленичную неделю: с ним разъезжали на тройках, а в конце праздника хоронили масленицу или провожали, разрывая чучело в мелкие клочья на краю села. но, чаще всего, чучело масленицы сжигали на весело горящем костре, который разводили обязательно "на горке" - на какой-нибудь возвышенности.

ритуальные похороны масленицы всегда сопровождались процессиями ряженых, карнавалами, громким смехом, призывами весны и демонстративными поношениями масленицы в специальных куплетах. в этих песнях масленицу обзывают (в связи с великим постом, который наступает сразу после обильных пиров масленичной недели) обманщицей, объедалой, блиноедой и другими обидными прозвищами. соломенное чучело, наряженное в праздничную одежду или же в лохмотья, всей толпой выносили из селения и швыряли в воду или разрывали на части. солому от распотрошенного чучела разбрасывали по полям для того, чтобы обеспечить хороший урожай и придать земле плодородие.

дружба - це велика цінність                    виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла.          цицерон                    однією з основних духовних потреб людини є спілкування. спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. у великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.          хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.                    хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (колумбійське прислів'я)                    у дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга.                    ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (жан де лабрюйер)                    не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. у приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.                    не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (ф. де ларошфуко)                  для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. у літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. наприклад, граф монте-крісто з одноіменного роману о. дюма або робінзон крузо д. дефо. обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата фаріа та п'ятницю.          але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною.                    не так тії вороги,          як добрії люди          — і обкрадуть жалкуючи,          плачучи           і на тім світі, добряги,          тебе не забудуть.          (т. шевченко)                    отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. і для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом.