Як ви оцінюєте чоловіка, що залишає дружину й дітей, або жінку, що залишає чоловіка й дітей? Чи можна в цьому розумінні назвати Нору Хельмер позитивною героїнею «Лялькового дому»? Відповідь аргументуйте.
ДАЙТЕ РОЗШИРЕНУ ВІДПОВІДЬ!

У читачів у наш час виникає багато питань, коли вони читають «Ляльковий будинок» Г. Ібсена. Час інший, люди змінилися, цінності знівельовані, з одного боку, з іншого боку — стало складніше визнати їх розумність.Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Сьогодні ми пішли набагато далі в питаннях сімейних відносин, що не піддаються поясненню і людському розумінню (як краще вчинити, який вихід вважати правильним).

Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй «не дозволяється» мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а «господаркою» будинку її назвати не можна.

Щоб врятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз у перший рік шлюбу, і відвезти його, за порадою лікаря, на лікування в Італію, Нора таємно позичає гроші в лихваря і згодом ціною важкої праці виплачує їх. Але за законом того часу, що принижує жінку, вона не могла позичити гроші без поручительства чоловіка. Нора поставила під векселем ім’я свого важко хворого батька, що нібито поручився за її платоспроможність, тобто, з погляду буржуазного правосуддя, пішла на підробку векселя. Дочірня і подружня любов штовхнула її на «злочин» проти закону. Лихвар Крогстад тероризує Нору, вимагає місця в банку, директором якого призначений її чоловік, в іншому випадку погрожує вкинути Нору у в’язницю. Смертельно боячись викриття, Нора змушена грати щасливу жінку, веселу лялечку. Вона все ще сподівається на диво. їй здається, що її чоловік, «сильна і шляхетна людина», врятує її, підтримає в біді. Замість цього адвокат Хельмер, одержавши лист Крогстада, лютує, обіцяючи дружині страшне, повне принижень життя. З його погляду, вона злочинниця, він забороняє їй спілкуватися з дітьми, щоб вона не могла «зіпсувати їх».На докори чоловіка: «Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — Нора відповідає: «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками». Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: «Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною».

як не розминутися з майбутнім? безперечно, йдеться про вибір життєвого шляху. куди спрямувати свої здібності? який фах опановувати? ці питання важливі для кожного з нас. та на моє. глибоке переконання, це питання слід порушити трохи інакше: слід думати про вибір шляху для україни, тоді й особисті питання буде простіше вирішувати. до цього треба докладати зусилля, тоді й вибір нашої життєвої дороги буде простішим. чому? та тому, що тоді не буде питання, їхати до києва чи дніпропетровська, чи якогось міста в україні. за деяких обставин, особливо коли підростаюче й молоде покоління докладе зусиль для суспільного добра, ми будемо запитувати себе, де нам краще підвищити свій рівень — у парижі чи лондоні, у будапешті чи вашингтоні. ми не можемо ідеалізувати майбутнє, бо ще французький філософ xix ст. п. буаст сказав: «майбутнє — це канва, по якій уява вишиває відповідно до своєї примхи, але малюнок його ніколи не буває вірним». та це не значить, що про нього взагалі не треба думати, ясна річ, що малюнок може не співпадати, але основні контури будуть промальовані чітко.

однозначним є те, що україна є не просто частиною європи, а інтегрованою її частиною. не забуваймо також про те, що геопо-літично україна поєднує схід і захід, перебуваючи в центрі європи. хоча, безперечно, у суспільстві доводиться долати залишки посткомуністичних догматів, і це відбувається в дуже непростий спосіб. на жаль, мушу констатувати, що носії російської мови (підкреслюю — не етнічні росіяни, які живуть в україні, а саме носії, скоріше великодержавницької ідеології, а не російської мови) не тільки чинять спротив європейській інтеграції україни, але й створюють нові партії, за гроші залучаючи туди молодих політиків, яких потім будуть навчати, як відстоювати грошові інтереси, а не інтереси україни.

  а мову будуть використовувати як такий собі — відволікаючий момент, так само, як вони використовують час від часу і проблему чорноморського флоту. російські політологи дали цьому визначення: «отвлєкалкі».

кожен народ має свою історію, яку намагається зберегти неко-ректованою, аби потім не повторювати колишніх помилок. у японців є, наприклад, такі мудрі висловлювання: «озирайся на минуле, коли хочеш знати майбутнє», «шануватимеш минуле — знатимеш майбутнє», — вони свідчать про те, що кожна країна в певний період часу проходить якесь випробовування на шляху поступу в майбутнє. і україна в цьому сенсі не є винятком. нарешті, слід з великою повагою й увагою ставитися до тих національних меншин, що живуть на території україни, адже вона для них стала батьківщиною, — про це ні на мить не слід забувати.

тож щоб не розминутися з майбутнім, треба добре знати минуле й чітко уявляти собі майбутнє. а для цього має бути воля народу, бажання кращого життя і відданість своїй землі.

треба дбати про здоров"я тому що воно наше життя