Аналіз "щоденник" Шевченко ​

Відповідь:Щоденник Тараса Шевченка («Щоденник», «Журнал») — записи Тараса Григоровича Шевченка, які він робив протягом року після одержання звістки про можливе звільнення з заслання і до приїзду в Петербург. Написаний російською мовою[1]. Окремі дослідники пояснюють написання Щоденника російською мовою тим, що це не був інтимний щоденник, а "журнал", що розраховувався на майбутню публікацію[2].

Тарас Григорович Шевченко (1860)

На початку 1855 року помер цар Микола І.

Амністія, проголошена Олександром ІІ, не торкнулась Тараса Григоровича Шевченка. Він продовжував перебувати у Новопетровському укріпленні[3].

Тільки згодом друзі поета домоглися звільнення його з заслання.

Одержавши від М. Лазаревського звістку про близьку волю, в болісному чеканні її, Шевченко почав 12 червня 1857 року писати «Щоденник».

В Петербург, до цього Шевченко декілька місяців жив в Нижньому Новгороді, очікуючи дозволу повернутися у столицю, він прибув тільки 17 березня 1858 року.

Сторінка «Щоденника» Тараса Шевченка. Автограф запису від 12 грудня 1857 року з портретом О. Герцена

Весь цей час він робив записи в Щоденнику і ще деякий час продовжував робити їх по прибутті в Петербург.

Текст Щоденника Шевченка закінчується поезією «Сон» (На панщині пшеницю жала …). Запис від 13 липня 1858 року.

Після цього рукою М. М. Лазаревського записано (рос. мовою): «Этот дневник подарен Т. Г. Шевченком М. М. Лазаревскому 12 июля 1858 года, в день именин Лазаревского».

Тобто, останній запис в Щоденнику Шевченко зробив уже на наступний день після того, як він його подарував Лазаревському.

Передостанній запис в Щоденнику датується 20-м травня 1858 року.

Автограф (текст Щоденника) заголовка не має.

На оправі, очевидно уже після смерті Шевченка, золотом витиснено (рос. мовою): «Дневникъ Шевченка с 12 июня 1857 до 13 июля 1858 года», а на корінці — М. Л. (ініціали М. Лазаревського).

Вперше Щоденник надруковано в журналі «Основа» (1861, № 5-12; 1862, № 1-8) з численними купюрами, зашифруванням багатьох прізвищ і зміною окремих слів та виразів.

Вперше, в перекладі українською мовою, Щоденник був опублікований 1893 року в Галичині під назвою «Записки, або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка» в журналі «Правда», т. 18-19. А також окремим виданням у 1895 році під назвою «Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка» в перекладі Олександра Кониського.

Автограф Щоденника зберігається у Києві в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН України.

Пояснення:

с наступлением военных действий стала пользоваться популярностью яркая публицистика янки купалы, способная зажечь людей для сражения; вместе с тем янка купала не прерывал стихотворной деятельности, его новым патриотическим стихотворениям, написанным во время войны, была присуща уничижительная антифашистская направленность. уехав из минска, янка купала обосновался в печищах, маленьком населённом пункте недалеко от  казани, в котором попытался обрести покой для того, чтобы с головой окунуться в антифашистскую публицистику. поэтический талант янки купалы развился на основе устоявшихся традиций и фольклора середины и конца  xix века, равно как и более раннего периода, когда только происходило становление канонов народного творчества. его лирические произведения органично тональность и мелодику напевов народных песен, а также их звуковое единство и метафоричность, которые и обуславливают общий настрой лирики янки купалы.

поезія антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємин людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття. я не людина, я рослина, а часом я мале живу, терплю, й умру, як всі звірята.. звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине.. («з зелєних думок одного лиса»). існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. хід думок у визначальному для творчості антонича вірші «пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального — у світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. але трагічність людської долі (народитися, щоб померти? ) не лякає поета. він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження. починав богдан-ігор антонич як поет, але пізніше поступово розширював свій творчий обрій — писав статті, прозу, цікавився музикою і малярством. осмисленням почуття, початком усього для антонича є мистецтво. воно стає для поета тією силою, яка й визначає місце людини в світі, єднає її з ним і дає можливість здійснити мету людського життя — осягти безсмертя. особливе місце в творчості антонича посідає його вірш «вітер століть» з посмертної книги «зелена євангелія». твір переконує, що антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права. поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи. ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її). яка ж страшна оцього світу врода, що отруїла дні мої («елегія про перстень молодості»). недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю. хто сіє кров, той жне ненависть («слово про чорний полк»). так відповів антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу. своєю творчістю антонич утверджував світ правди і добра. поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав дмитро павличко, «антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».