Міні-твір ;Якби я був Лукашем

ответ: Якби я був Лукашем...

Якби я був Лукашем...

Світ драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" наповнений героями двох типів — людьми і міфічними істотами, які живуть поряд, спілкуються, допомагають одне одному і конфліктують.

Лукаш — людина. Він музично обдарований, із уродженим почуттям прекрасного. Одного теплого весняного дня хлопець грою на сопілці розбудив від довгого зимового сну прекрасну лісовичку — Мавку. Зачарований її красою, він покохав дівчину, але роздвоєність душі не дозволила Лукашеві зберегти це почуття.

Кохання — це великий дар небес, який дається не усім, а тільки обраним. Мало хто може похвалитися, що пережив це почуття і зберіг його на все життя. Часто-густо люди плутають кохання з захопленням чи фізичним потягом і гірко розчаровуються, коли все швидко минає. Якби я був Лукашем, то зумів би розгледіти справжнє кохання і не відпустив би його від себе. Жодні умовності не повинні стати на заваді справжньому почуттю. Треба оберігати свою кохану від насмішок, злого чи необережного слова, виснажливої фізичної праці, грубого побуту. Мавка заради кохання покинула все, що любила найбільше у світі: напоєне запахами квітів і трав чисте лісове повітря, вільне життя, своїх добрих друзів і помічників. Вона стала носити грубий непривабливий одяг, жити в курній хатині.

Покинула високе верховіття

І низько на дрібні стежки спустилась.

Мавка від щирого серця допомагала по господарству: пасла корів, носила дрова, садила городину, засівала ниву, порядкувала в хаті і на подвір'ї. Та мати Лукаша була невдоволена. їй не подобалась невістка, і стара жінка на кожному кроці намагалася зачепити її недобрим словом, обмовити перед сином. У цій ситуації справжній мужчина повинен був розвести жінок. Матір запевнити, що вона назавжди залишиться його найдорожчою людиною, а для своєї сім'ї побудувати нову хату і жити з коханою дружиною. Не можна так відмовлятися від почуття, яке розбудило весну, змінило весь світ і твою душу. Треба захищати його, боротися за нього, іти наперекір усьому, а не заглядатися на іншу, до якої так прихильно ставиться мати. А то може статися так, що інша замість очікуваного багатства і добробуту принесе у клунках злидні. Тоді не освячена коханням хата стане пусткою, життя втратить свою принаду і перетвориться на убоге животіння. Я б ніколи не допустив цього. Нехай би моя обраниця комусь і не подобалась, нехай говорили б люди, що хотіли, але на місці Лукаша я б цінував найпрекрасніше почуття, яке здатне і вовкулаку перетворити на людину. Кохання треба берегти, цінувати й оберігати, і тоді воно наповнить життя сенсом, радістю і щастям.

поезія антонича народилася з пошуків місця людини в світобудові, з прагнень зрозуміти природу взаємин людини з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття. я не людина, я рослина, а часом я мале живу, терплю, й умру, як всі звірята.. звірята й зорі, люди і рослини — у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна, хоч час крилатий з вітром лине.. («з зелєних думок одного лиса»). існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. хід думок у визначальному для творчості антонича вірші «пісня про незнищенність матерії» йде від часткового до загального — у світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. але трагічність людської долі (народитися, щоб померти? ) не лякає поета. він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження. починав богдан-ігор антонич як поет, але пізніше поступово розширював свій творчий обрій — писав статті, прозу, цікавився музикою і малярством. осмисленням почуття, початком усього для антонича є мистецтво. воно стає для поета тією силою, яка й визначає місце людини в світі, єднає її з ним і дає можливість здійснити мету людського життя — осягти безсмертя. особливе місце в творчості антонича посідає його вірш «вітер століть» з посмертної книги «зелена євангелія». твір переконує, що антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права. поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи. ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її). яка ж страшна оцього світу врода, що отруїла дні мої («елегія про перстень молодості»). недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю. хто сіє кров, той жне ненависть («слово про чорний полк»). так відповів антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу. своєю творчістю антонич утверджував світ правди і добра. поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав дмитро павличко, «антоничева поезія — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».

1) роман "чорна рада" куліша захоплює мене подіями із часів існування козаччини: опис мужнього лицаства епохи анархії та чвар.

2) у творі порушуються  історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держави, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі), і я , що він дуже актуальний в наш час. написавши   цей історичний роман, автор змущу нас замислитися над минулим нашого українського народу і, зробивши конкретні висновки, не допускати помилок наших пращурів.

3) патріотична тема - це ж так просто!