Визначте й запишіть у робочий зошит елементи сюжету двох сюжетних ліній роману "Чорна рада": історичної та любовної.​

соромиться дивитися в очі;   боїться, що про брехню.

мріяти;   уявляти те, чого нема

дуже швидко  

          біля паркану росте кущ калини.навесні він вкривається цвітом ,наче білою піною.листя калини ясно-зелене , тендітне.

          восени калина багряніє.серед широкоготемно-зеленогоз рудими прожилками листя червоніють важкі кетяги ягід.потім листочки опадуть,а до калини частіше прилітатимуть пташки.

кожен поетичний твір, про який з них не йшла мова, завжди намагалися вмістити велику життєву мудрість і об’єднати це з виконавчою красою поетичного слова автора. безліч поетів тому створили велику кількість якісних творів для того, щоб порадувати своїх читачів і відкрити їм нову, раніше невідому і незрозумілу сторону життя. існує безліч поезій, але тих, які дійсно красиво підносять явище патріотизму, насправді не так і багато. саме з цієї причини саме гарні патріотичні твори знаходять свій відгук у душі людини, в особливості, якщо мова йде про українця.

великий український поет василь симоненко у своєму прекрасному поетичному творі «лебеді материнства» зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. у творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. і, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. у той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. у неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. те ж саме можна сказати і про рідну країну. батьківщину не можна вибирати. багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. у житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.

говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав василь симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.

андрій — білогвардійський офіцер, шовініст за своїми переконаннями. слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до рідного брата й рідної землі. батьківщиною йому стала росія, а оверкові він кидає в обличчя: «мазепа проклятий», «петлюрівське стерво». вірнопідданий служака, вояка «за веру, царя и отечество», герой сарикамиша й евзурума, він знехтував батьківським заповітом, гукнувши оверкові: «проклинаю тебе моїм руські серцем, ім’ям великої росії — матінки…».

панас, як і андрій та оверко, — жорстокий, безжальний. іменем батька махна з посмішкою на вустах він власноручно вбиває оверка, забувши про батьківський заповіт, проклинаючи брата «великою ненавистю і долею щербатою». у панаса інший світогляд, ніж у оверка: «…ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, зли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття».