Сенкан до образу панні Мусі із новели Момент

з самого початку він почав вести щоденник.побудував житло, влаштував свої посіви і стежив за своїми полями і почав виготовляти собі посуд.його мрія була побудувати човен і добратися до материка.

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.

друже в! тер з в! трячком

вертить в! н його вовчком.

без в! тра сумно в! трячку,

бо хоче в! н почати гру. 

контрольну вчора ми писали,

а вчитель гав ловив в журналі -

тому ми швидко так списали.

а на наступний день,

під звук пташиних теревень,

оцінку і дознали.

тепер хоч в воду, хоч з моста

у мене двійка - не спроста!

я ж навіть списував і коми!

у кого? у сусіда толі!

- толян, сусіде, як це так?

мені тут двійка - не п'ятак!

- мій добрий друг, я теж списав

і маю не п'ятірку!

такого ж лебедя - цю двійку!

за це я дякую сказать повинен

цьому кирпатенькому тимі!

- тимко, тимко, як написав?

- так як і всі - усе скатав!

- на скільки?

- краще б не казати!

- у кого встиг?

- у гончаренко каті!

- катрусю, катя, катя, катя!

що сталось? - годі плакать!

- ой, не кажи мені нічого!

тепер з моста, тепер - у воду!

через це "два"! хоча би "три"!

а все у цьому винен ти!

- чому це я? знайшла на кого!

- а списувать знайшли же моду!

от я, дурна, у тебе і списала.

якби ж я знала, якби же

дзвінок тут швидко пролунав

наш клас із класу повтікав.

лиш я сиджу, рука сіпнулась - 

отут-то коло і замкнулось!

* , понесло, понесло. його і справді я вигадала, тільки якщо думаєте, що вчитель зважить на те, що ви не могли такого написати, то просто переробіть все у невіршовий варіант - вам ж не ліньки? *