Чому Мавка не соромиться афішувати свої родинні стосунки з лісом, як це показано у творі?

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.

повість відрізняється від оповідання перш за все тим, що вона більш-менш послідовно витримана в рамках певного літературного стилю. у повісті, як правило, дійсність відображається не безпосередньо, а постає перед нами у світлі авторської інтерпретації, забарвлена певним художнім осмисленням.

по́вість  — епічний прозовий   твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом,  а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом  та оповіданням.

оповіда́ння  — невеликий прозовий  твір, сюжет  якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.

грошей, напевне, прагнуть усі люди на землі. але для когось гроші — це просто засіб існування, своєрідна ланка в ланцюжку «праця — гроші — матеріальні тя духовні блага». а є люди, для яких гроші — сенс життя, його мета. такі люди живуть заради грошей, заради якось сліпого накопичення. причому свої гроші вони майже не витрачають. єдиний достойний вклад грошей, на їхню думку, — це той, що знову таки дасть якийсь прибуток, принесе нові гроші.

про згубний вплив грошей за всю історію людства сказано і написано дуже багато. і хоча, мабуть, ніщо ніколи не зможе запобігти новим проявам цієї «хвороби», мудрі світу цього невтомно нагадують нам про ту шкоду, що можуть завдати людині гроші. своєрідним попередженням людям-грошолюбам є п'єса івана кар-пенка-карого «стотисяч».

у комедії «сто тисяч» автор на прикладі невеликого періоду життя головного героя п'єси герасима калитки показав, наскільки згубним буває вплив грошей на людину, до чого може призвести жага багатства, жадоба др наживи. герасим калитка прагне збагачення: він скуповує землі збанкрутілих поміщиків і бідних селян, накручує відсотки на борг своєму кумові, на всьому економить у повсякденному житті. він заздрить багатієві пузирю, у якого величезне господарство і повно грошей. аж ось доля звела його з невідомим, який запропонував йому купити фальшиві гроші, які аж ніяк не відрізниш від справжніх.

мабуть, у таких шахраїв, яким був невідомий, дуже розвинена інтуїція. вони відчувають людей, які живуть заради накопичення і вже підпали під страшний вплив грошей. звісно, герасим з його жадобою до збагачення не міг відмовитися від такої «операції». він настільки захоплений жадобою до наживи, що не помітив найпростішого обману і став жертвою хитрішого від себе шахрая. зрозумівши, що його обманули, калитка не намагається навіть поміркувати над тим, чому так сталося, що до цього призвело, він одразу кинувся вішатися, бо, на його думку, «краще смерть, ніж така потеря».

отже, іван карпенко-карий в образі герасима калитки розкрив проблему згубного впливу грошей на людину, показав, які зміни відбуваються в свідомості й характері людини через надмірну пристрасть до грошей. його п'єса — це своєрідне попередження іншим калиткам про можливі наслідки непомірної жадності.