будь ласка написати характеристики героїв з твору тореадори з Васюківки

звичайно, нам хотілося б, щоб усе щастя на нас "звалилося з неба". але ж не факт, що таке з нами трапиться. тому ми самі заздалегідь повинні дбати про своє щасливе майбутнє. а для цього треба дійсно не лінуватися. по-перше, треба обов'язково добре вчитися у школі, щоб потім вступити до вищого учбового закладу та опанувати професію, яка подобається.

далі знову не треба лінуватися, бо потрібно знайти роботу, гарну роботу. а якщо ще й працювати, не лінуючись, можна досягти великих успіхів.

треба також докладати певних зусиль, виховуючись та навчаючись. бо у вихованної та освіченої людини більше шансів знайти собі хорошу другу половину і створити дружну міцну сім'ю.

хороша робота є, гарна родина є. що ще треба для щастя? а для цього лінуватися не треба!  

сколько уже всего и всеми, начиная с античности, написано о счастье, о том, что нужно, чтобы стать счастливым. а счастливым хочет быть каждый, только вот в понятие «счастье» и как его добиться каждый вкладывает свое понимание. счастье, между прочим, так считают специалисты, зависит и от нашего темперамента и от личностных качеств, от того о чем мы мечтаем, чего достигаем, кого любим и с кем а вот местожительство, социальный круг, внешние обстоятельства и благосостояние на счастье оказывают влияние меньше всего.

  - чтобы быть счастливым надо уметь быть . за все: за престижную работу, за приятную новость, за улыбку ребенка, за близких и друзей, за ясный день за все хорошее, что есть в жизни.

- чтобы быть счастливым надо уметь улыбаться. улыбка - это признак счастливых людей. даже если нет поводов для улыбки, вспомните хоть что-то хорошее и - улыбнитесь.

- чтобы быть счастливым, не надо сравнивать себя с другими, не надо постоянно думать, что о вас будут думать другие. счастливый человек не будет на это обращать никакого внимания. иначе он не будет свободным и счастливым. не сравнивайте никогда себя с другими. так или иначе, но всегда найдется кто-то кто умнее, удачливее, красивее, талантливее, чем вы. двигайтесь в своем направлении, не оглядываясь особо по сторонам и не сравнивая.

- чтобы быть счастливым надо уметь во всем находить хорошие стороны и верить в лучшее, как говорится, неудачи, тоже могут научить нас чему-то хорошему. и если научиться жить с ощущением радости, то ты уже счастлив. а радость и счастье обязательно придут.

- чтобы быть счастливым, побольше общайтесь с другими людьми. просто так, без причин. и не жалейте своих слов, эмоций, переживаний и сочувствия в общении. а знакомство с новыми людьми всегда увеличивает вероятность повстречать и удачу и счастье.

- чтобы быть счастливым, надо постоянно заботиться о своей душе и о теле.

- чтобы быть счастливым, надо чаще делать то, что нравится. для кого-то это его профессиональная деятельность, для кого-то игра в шахматы, чтение книг, плавание, не важно, чем вы будите заниматься, важно одно, чтобы вам нравилось.

- чтобы быть счастливым, становитесь иногда детьми и не стесняйтесь этого. если смотришь на мир глазами ребенка - становишься проще и чище, счастливее.

- чтобы быть счастливым, надо уметь наслаждаться тем, что у вас уже есть.

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.

«тіні забутих предків» — один із найбільш зворушливих творів про кохання. героїв цієї повісті івана та марічку називають українськими ромео та джульєттою. розповівши трагічну історію кохання гуцулів, м. коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття.  любов івана та марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що життя палійчуків і гутенюків. дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. між ними повна гармонія, взаєморозуміння. обоє — діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє — талановиті музиканти: іван грав на флоярі, а марічка обзивалася до нього своїми співаночками. сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу.  але доля склалася по-іншому. іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула марічка. ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. все, що робив іван після смерті марічки, — це були спроби жити новим життям, забути кохану. майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям «ведмедем, який зализує свої рани». потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. але ж усі ці спроби були марними. нове життя не приносило ні радості, ні щастя. царинка і маржинка — слабка заміна того, що називають сім'єю. бо дружина палатна не була марічкою! а саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. і неправда, що івана зжив зі світу юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. а якщо її немає, то й він не повинен жити — це вже суперечило б його людській сутності. ось так я розумію трагедію гуцульських ромео та джульетти.  звичайно, література і життя — це не одне й те ж. життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. але, перечитуючи повість м. коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки марічки:   ізгадай мні, мій миленький, два рази на днину,  а я тебе і сім раз на годину.  люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою м. коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих — івана та марічку.