Напишіть твір-роздум "Розуміння щастя героїв О. Стороженка, Б. Лепкого, Л. костенко і моє власне"​

хуха-моховинка була лісовою, боровинкою хухою. у старому бору спонвіку жив увесь її рід. вона була наймолодшою серед хух. пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з’являлася. моховинку дуже любили в родині, і -не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща. моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м’яким зеленим мохом.

яку людину можна вважати щасливою? матеріальний достаток може зробити побут зручним та приємним. але ніякі зручності не замінять людині справжнього щастя. бо щастя — це не гроші, не коштовності, не дорога апаратура чи заморський авто_ мобіль. щасливою я б назвала людину, у якої є справжні і вірні друзі. бо вірний друг — то найдорожчий скарб. а ще у народі кажуть: все купиш, лише тата і маму не купиш. отже, людина, у якої є батьки, які в усьому підтримують її, ,— щаслива. і без повного розкриття своїх здібностей, без улюбленої праці нема щастя. отже, щаслива людина та, яку люблять і сама вона любить ближніх, яка уміє і хоче працювати.

ти в якому класі навчає 

1.як ти вітаєш, так і тебе вітатимуть.

2.слово чемне кожному приємне.

3.прислухайтесь до корисних і добрих слів, навіть якщо це дитяче лепетання.

4.ми маємо один рот, але два вуха, щоб більше слухати і меньше говорити.

5.який голос, такий і відголос. 

коли я була ще зовсім маленька, мій тато взяв мене з собою на риболовлю. я, не довго думаючи, погодилася, адже для мене в цьому віці це було захоплюючою пригодою. коли ми приїхали до берега озера манич, тато став розкладати снасті, а я тим часом стала досліджувати мальовничий берег манич. папа захоплено розкладав вудки, милувався своїми блешнями і особливо не стежив за мною. у воді плавали мальки, які дуже моєму оку.я хотіла зловити одного і посадити в банку, щоб удома випустити в акваріум. підійшовши до самого краю берега, раптом під моїми ногами різко почала обвалюватися земля, і я з несамовитими криками сіла в воду. я не вміла плавати! захлинаючись, я кричала татові: "папа! папа! ! ". папа, почувши мій крик, пірнув за мною. мене все далі і далі від нього несло течією, я захлиналася і з кожною секундою втрачала надію на порятунок. мій батько був хорошим плавцем, і через деякий час наздогнав мене. тим врмени я була вже без свідомості (зі слів мого тата). він дотягнув мене до берега і почав відкачувати. коли я прокинулася, тато грізно сказав, що більше ніколи не візьме мене з собою на риболовлю.

род измени на свой.