Доведіть що поема Т Шевченка "Гайдамаки" — романтичний твір​

якби хтось прихованою камерою зняв фільм про один день нашого класу.а потім цей фільм розмістив би в інтернеті, цікаво, змогли б користувачі інтернету визначити, чи сучасні наші дівчата та хлопці, чи вони з xx століття? ось я й подумав: що означає «бути сучасним»? за якими такими прикметами можна визначити, представниками якого часу є мої однокласники і я?

по-перше, почнемо із зовнішнього вигляду хлопців. у руслана бесєдіна, який сидить поряд зі мною за партою, довге волосся. але такі зачіски мої однолітки носили й раніше, цим нікого не здивуєш. що ж до одягу - нічого особливого не має: джинси, светрик, кросівки.

по-друге, звернемо увагу на деталі. головне - майже у кожного - мобільний телефон. кого зараз здивуєш позивними мобільного на уроці? учителі, звісно,  забороняють користуватися телефоном під час уроку, і учні відключають телефони, та все ж коли-не-коли хтось і порушить заборону.

по-третє, на перерві хтось слухає плейєр, хтось списує завдання на урок, яке має бути - не встиг вдома або не зміг зробити; хтось іде до їдальні. тут, мабуть тільки плейєр є ознакою нашого часу. я, звісно, міг би сказати ще про комп’ютер. наша школа підключена до інтернету і може пишатися двома комп’ютерними класами. але я вважаю, що це тільки зовнішні деталі, які вказують на час знятих подій.

що ж означає «бути сучасним»? я вважаю, річ не в мобільному телефоні, і не в комп’ютері, а в тому, що, маючи все це, ми не втратили здатності співпереживати іншим людям, плакати над оповіданням і. с. тургенєва «муму», бути чесними, вміти дружити, не зраджувати товаришів, домагатися поставленої мети своєю сумлінною працею.

такі якості були притаманні людям, які жили і в xx, і в xix столітті. а хіба створені   старшим поколінням шедеври архітектури, музики, живопису, літератури не сучасні? сучасний талант. і завжди будуть сучасними доброта і порядність.

отже, дивлячись на екран комп’ютера, треба доходити висновків про героїв і сюжету не за зовнішніми ознаками і навіть словами, а за їхніми вчинками.

в природи багато чудес, таємниць і секретів. то хіба не диво – з маленького жолудя зростає могутній дуб, а з невидимих спор – гриби, а звичайна цвіль може бути і отрутою і ліками. скільки в природі живих істот: від крихітних інфузорій, що можна лише в мікроскоп розгледіти до величезних синіх китів. а найдивніші для мене – це дельфіни. які ж вони розумні. коли я спостерігаю за ними в дельфінарії, мені здається, що вони розуміють значно більше, чим ми думаємо. мене не покидає думка, що дельфіни не морські тварини, а морський народ. ось тільки не навчилися ми їх доки розуміти, а так хочеться відкрити таємницю взаєморозуміння. адже як би було здорове, якби дельфіни змогли попередити людей про цунамі, що наближаються, тоді і людських жертв було б набагато менше. і скільки секретів вони могли б відкрити людям.

поява повісті в. дрозда свого часу викликала багато різнопланових відгуків. одні схвально відгукнулись про повість, інші радили в. дрозду: «заховайте й нікому не показуйте, то. буде вам гірше». чим пояснити таке ставлення до однієї з яскравіших химерних повістей нашої літератури?

сьогодні в україні 60% населення – малозабезпечений клас. сюди входять наймані працівники, пенсіонери, студенти та інше. 35% населення – «середній клас». я ставлю середній клас в лапки. чому в лапках бо це пародія на середній клас розвинутих країн. сюди входять приватні підприємці від кіосків на ринку до тих які мають фінансовий оборот не більше мільйон гривень.