Твір роздум на тему "патріотичні мотиви в поезії тараса шевченка "

глібов народився 4 березня 1827 року в селі зелений поділ, колишнього хорольського повіту на полтавщині, в родині маєтків магнатів родзянків.початкової грамоти глібова навчила його мати, орина гаврилівна, культурна і освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в 1840 році його віддали до полтавської гімназії.у перші роки перебування в полтавській гімназії л.глібов пробує писати російською мовою. його творча біографія починається віршем «сон», написаним у 1841 році. захворівши л.глібов змушений був залишити гімназію. після одруження і невдалої спроби вступити на медичний факультет київського університету він вступає в1849 р.  до ніжинського ліцею вищих наук князя безбородька. в цьому учбовому закладі в свій час навчався м.гоголь і є.гребінка.з 1855 р. л.і. глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем  історії та ії в дворянському училищі в м.чорному острові, подільської губернії, звідки в 1853 р. переходить на посаду викладача історії та ії в чернігівську чоловічу гімназію.      в цей період і з'являються перші українські байки глібова - здебільшого вільні переклади з крилова. в ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в дусі пісенно-романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.ще в 50-х роках в чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції. активну участь у діяльності цього гуртка бере і глібов з дружиною. внаслідок зусиль глібова з липня 1861 р. починає виходити щотижнева газета «чернігівський листок», у якій вміщувались прозові і поетичні твори глібова під псевдонімами: «ив. кенер», «простодушный». в газеті висвітлювались питання громадсько - культурного життя україни того часу, порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок.  зростання популярності «чернігівського листка» насторожило царських чиновників, які піддали суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали. викриття нелегальної діяльності осіб, зв'язаних тісною дружбою і співробітництвом з л.глібовим, вело до розширення слідства. увесь цей процес привів до того, що царські власті припинили видання «чернігівського листка». цей удар тяжко вплинув на л.глібова. він відходить від громадської діяльності  й залишає чернігів. на кілька років глібов знайшов притулок у ніжині, де він оселився з дружиною, яка тяжко захворіла.    поховавши у ніжині дружину, л.глібов переселився до чернігова, де дістав посаду завідуючого земської друкарні. навколо л.глібова групуються літературні і театральні сили м.чернігова.  за останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час.помер л.і.глібов 10 листопада 1893 року на 66 році життя, від астми і хвороби серця. поховано його в чернігові, де він прожив половину свого життя.

в спекотний день, в гаю тiнистiмвовцюра зморений лежавприкривши пузо своє листям  про щось собi вiн мiркував-«чiтал я, каже, у газетi  (газети ж бо у нас не вруть)шо будто где-то там на свєтєвегетарьянцями живуть».мiркує далi : «бач, як добрез усими в мирi й дружбi жить,щоб i любов була як море,щоб брагу навiть з зайцем пить»так  мiркував вовцюра добрий,вегетарьянцем стать хотiва а потiм зайця в лiсi з'їв.мораль цієї байки є такоюхоч так крути її, хоч сяквсі добрі помисли  з тобою  поки немає голоду ознак.

      кого з наших сучасників можна назвати прометеєм?

      прометей дістав для людей вогонь, за що був покараний. тобто образ прометея – приклад самопожертви. сучасний світ не позбавлений добрих людей і має своїх «прометеїв». бійці збройних сил україни, небесна сотня, волонтери. кожного з цих людей можна назвати прометеєм. вони пожертвували всім, заради своєї країни і мають право називатися героями. 

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.