Твір на тему: "свобода творчості, вільнолюбство людини"

прошу по швидше))

ответ:

объяснение:

поет із «давньої казки» лесі українки постає перед нами людиною мужньою, непохитною. він дещо іронічний, безперечно, мудрий. поет почуває себе багатієм і володарем всього світу – йому належать діброви, поля, синє небо. для бертольдо це видається як маріння божевільного. пихатому лицареві не зрозуміти, що для поета головне багатство – духовне. справді творча людина не може бути залежною від кого чи чого б там не було.

в умовах залежності митець перетворюється на ремісника. найголовніше в творчості залишатися особистістю, пропускаючи через призму душі всіпереживання любовні чи громадянсько-суспільні, щоб відбитим світлом відобразились думки. як не можна впіймати сонячного зайчика чи вітерець, прив’язати пісню, затулити сонця, так не підвладні чужій волі душа митця, його думки, мрії, ідеї. та повинен бути неабиякий запас мужності в поета, щоб співати свої пісні вголос, щоб не боятись погроз і переслідувань.

лише вільнолюбство і свобода роблять вдумливу людину поетом, змушують його до відкритого вияву почуттів і думок. поет – це також і патріот, який знаходить потрібні слова для підтримки й наснаги співвітчизників. як в «давній казці» співці підняли бойовий дух бертольдового війська, сприяли його перемозі, так і досі слова поетів мають неабиякий вплив на душі людей. митець – це не лише поет чи художник, ним можна назвати людину будь-якої професії, що формує світогляд народу, виражає головні ідеї розвитку.

в наш час такими людьми, наприклад, є журналісти та телевізійники. від їхньої свідомості залежить те, яким ми бачимо світ довкола. свобода творчості робить наш світ цікавим та різноманітним, де кожен має можливість відкрити частинку свого серця всьому людству. не потрібно боятися вільнолюбства, потрібно сприяти поетам в їхньому творчому злеті, і як темрява зникає при світлі сонця, зникатимуть з нашого життя зрада, зажерливість, марнославство, – безліч гидких вад.

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.

війна! це дуже страшно!

коли мені співають про війну,

то я кажу, що це негарно!

адже я не хочу плакать