Розкрити значення прислів ' я "бувайте здорові та не питаючи броду не суньтесь у воду бо втопитесь"

глібов народився 4 березня 1827 року в селі зелений поділ, колишнього хорольського повіту на полтавщині, в родині маєтків магнатів родзянків.початкової грамоти глібова навчила його мати, орина гаврилівна, культурна і освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в 1840 році його віддали до полтавської гімназії.у перші роки перебування в полтавській гімназії л.глібов пробує писати російською мовою. його творча біографія починається віршем «сон», написаним у 1841 році. захворівши л.глібов змушений був залишити гімназію. після одруження і невдалої спроби вступити на медичний факультет київського університету він вступає в1849 р.  до ніжинського ліцею вищих наук князя безбородька. в цьому учбовому закладі в свій час навчався м.гоголь і є.гребінка.з 1855 р. л.і. глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем  історії та ії в дворянському училищі в м.чорному острові, подільської губернії, звідки в 1853 р. переходить на посаду викладача історії та ії в чернігівську чоловічу гімназію.      в цей період і з'являються перші українські байки глібова - здебільшого вільні переклади з крилова. в ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в дусі пісенно-романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.ще в 50-х роках в чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції. активну участь у діяльності цього гуртка бере і глібов з дружиною. внаслідок зусиль глібова з липня 1861 р. починає виходити щотижнева газета «чернігівський листок», у якій вміщувались прозові і поетичні твори глібова під псевдонімами: «ив. кенер», «простодушный». в газеті висвітлювались питання громадсько - культурного життя україни того часу, порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок.  зростання популярності «чернігівського листка» насторожило царських чиновників, які піддали суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали. викриття нелегальної діяльності осіб, зв'язаних тісною дружбою і співробітництвом з л.глібовим, вело до розширення слідства. увесь цей процес привів до того, що царські власті припинили видання «чернігівського листка». цей удар тяжко вплинув на л.глібова. він відходить від громадської діяльності  й залишає чернігів. на кілька років глібов знайшов притулок у ніжині, де він оселився з дружиною, яка тяжко захворіла.    поховавши у ніжині дружину, л.глібов переселився до чернігова, де дістав посаду завідуючого земської друкарні. навколо л.глібова групуються літературні і театральні сили м.чернігова.  за останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час.помер л.і.глібов 10 листопада 1893 року на 66 році життя, від астми і хвороби серця. поховано його в чернігові, де він прожив половину свого життя.

-привіт.-мене звуть сніжинка.-а що ти робиш? -я починаю танути.-ні, не вмирай! я з тобою вже подружився.-на жаль я не зможу з тобою залишитися жити.-я буду сумувати про тебе-прощай.

тому що рослини за людей замандрували туда де вони не були.

я би назвав цей твір "цікавості про рослин".тому що тут зібрані дуже цікаві факти

над дніпром у селі старому кодаку жив собі молодий лоцман (провідник суден) карпо летючий. був він потомком славних запорожців — високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. добре знав усі дніпровські пороги змалку. лоцманський отаман дуже любив карпа й настановив його головним керманичем, незважаючи на молодість того.  якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. отаман послав карпа летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.  погода була тиха та ясна. десь далеко шуміли пороги. гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.  щасливо проминули три пороги. карпо був гордий і радісний. а попереду вже гудів дід, чи ненаситець. здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.  білий гребінь хвилі пробіг по воді. коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. страшний камінь крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. гребці здійняли руки до бога, і карпо втратив пам'ять.  коли карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.  до летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! а запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. і розказали, що як зруйнували січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю — з островом, з гетьманом, з козаками — і тепер вона тут.  запорожці повели карпа через лісок, у якому не було тіні, до свого товариства. козаки були дужі, гарні, святково вдягнені, розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть страшні дніпрові пороги.  пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, вишнями й виноградом. у ньому спочивали старі запорожці. у другому саду співав сивий кобзар.  далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з україни. гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. став він розпитувати карпа про те, чи пам'ятають в україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар та москалів. карпо відповів, що про запорожців вони чули дещо від кобзарів, та й усе. про татар уже й не чути, а ляхи, жиди й москалі є. зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за україну.